4. Економічне вчення А. Сміта

   Адам Сміт (1723 – 1790) – видатний англійський економіст, справжній творець класичної політичної економії. Народився в м. Кіркольді в сім’ї митного чиновника. Отримав гарну вищу освіту, закінчив університети в Глазго (1737 – 1740) і Оксфорда (1740 – 1746). Повернувшись у 1746 р. в Единбург, вчений читає курс публічних лекцій з літератури, природного права та філософії. У 1751 р. А. Сміт – професор філософії та логіки університету в Глазго, а у 1752 р. – очолив кафедру моральної філософії.
   Вчений увійшов в історію економічної думки як засновник глибокого, системного викладу світової теорії економічної науки. Його теорія економічного устрою, заснована на ідеях лібералізму, принципах економічної свободи як підвалин розбудови й розвитку вільного, демократичного, громадянського суспільства. Великий вплив на формування економічного світогляду А. Сміта здійснило вчення фізіократів Ф. Кене, Анна Тюрго та ін.Методологічні основи класичної політичної економії були викладені А. Смітом у геніальній праці „Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776). Ця праця складається із п’яти книг. У першій книзі, яка називається „Причини збільшення продуктивності праці й порядок, згідно з яким її продукт природним чином розподіляється між різними класами народу”, досліджуються найважливіші чинники зростання багатства нації, викладено теоретичні основи вчення про працю як джерело багатства, про розподіл праці, про вартість, про ціноутворення, гроші, прибуток, різні форми доходів. У другій книзі під назвою „Про природу капіталу, його нагромадження та застосування”, досліджуються суть і структура капіталу, способи його нагромадження. Третя книга називається „Про розвиток добробуту у різних народів”. Тут досліджується історія розвитку народного господарства європейських країн від часів падіння Римської імперії. У четвертій книзі „Про системи політичної економії” дається аналіз меркантилістської та фізіократичної економічних систем. У п’ятій книзі, „Про прибутки правителя або держави”, досліджуються питання фінансово-податкової політики держави, її витрати, доходи та борги.Широко застосовуючи абстрактно-логічний (метод виокремлення найважливих моментів певного явища, що визначають суть останнього, їх об’єктивне дослідження) і причинно-наслідковий методи.
   Адам Сміт:
   – сформував політичну економію як науку про об’єктивні закони виробництва і нагромадження багатства. Її головне завдання полягає у збільшенні багатства і могутності кожної країни;
   – виокремив дві сторони політичної економії: позитивну і нормативну. Позитивна спрямована на об’єктивне тлумачення, наукове пояснення економічних явищ і процесів, виявлення реально існуючих закономірностей функціонування економічних систем. Нормативна спрямована на надання рекомендацій державі для проведення економічної політики, яка б забезпечувала народу досягнення достатніх доходів, засобів існування;
   – розвинув теорію „природного порядку”, проаналізував реально існуючу ринкову систему, описав механізм її функціонування;
   – зробив аналіз проблеми поділу праці, як основної умови зростання її продуктивності. Показав, як завдяки поділу праці і спеціалізації всередині майстерні, мануфактури, суспільства – зростає його продуктивність. Сформулював залежність обсягу продукту від числа осіб, зайнятих корисною працею, і від продуктивності праці. А. Сміт підкреслював, що лише розміри ринку обмежують інтенсивність розподілу праці;
   – побачив у обміні джерело розподілу праці. Підкреслював, що удосконалення поділу праці розширює обмін товарів;
   – з’ясував спонукальні мотиви людини до економічної діяльності.
   Визнав, що поведінкою людей керує егоїзм та турбота про власну вигоду. Не доброзичливість і гуманність підприємців, а природне прагнення до отримання вигоди, поліпшення власного становища дозволяє іншим людям задовольняти свої потреби у різних благах. Розглядаючи особистий інтерес як могутній природний стимул прогресивного розвитку суспільства, А. Сміт вводить поняття. „економічної людини”. Ця людина як суб’єкт економічних відносин:
   • незалежна, здатна самостійно приймати рішення;
   • прагне керуватися у своїй діяльності особистими егоїстичними економічними інтересами і потребами;
   • здатна раціоналізувати свою діяльність з метою максимізації вигод;
   • достатньо поінформована про ситуацію на ринку.
   А. Сміт багато уваги приділяє:
   – розвитку теорії грошей, пов’язавши їх походження з об’єктивним стихійним процесом розвитку поділу праці і обміну. А. Сміт не вважав гроші як товар єдиною формою багатства, оцінював їх як переважно технічний засіб обміну. Розглядаючи дві функцій грошей – міру вартості і засіб обігу, останню виділів як головну. Пропонував замінити золото і срібло банкнотами, які б банки випускали в необхідній кількості;
   – описанню принципу „невидимої руки”, під яким розумів стихійні об’єктивні закони ринкової економіки, які діють незалежно від волі і бажань окремих людей. Невидима рука ринку – це механізм стихійної координації економічної поведінки суб’єктів господарювання та узгодження їх власних інтересів за умов вільної ринкової конкуренції;– обґрунтуванню переваги економічної політики держави, заснованої на принципі „лесе фер” („laissez faire”, від фр. – дозволяти діяти, не заважати йти своїм ходом). Суть цього принципу у тому, що природний порядок, заснований на ліберальної економічної ідеї вільного підприємництва та невтручання держави в господарську діяльність, не має порушуватися ніякими зовнішніми чинниками. Переваги ринкового механізму саморегулювання реалізуються лише за умов, коли „кожній людині, доки вона не порушує законів справедливості, дозволяється цілком вільно діяти на свій розсуд у власних інтересах і конкурувати своєю працєю та капіталом” [59, c. 277]. Вперше критику цього принципу здійснив Дж. М. Кейнс;
   – формулюванню концепції ролі та функції держави, яка потім отримала назву „держава – нічний сторож”. Згідно цієї концепції, втручання держави у господарське життя має бути мінімальним, вона повинна захищати права кожної людини від несправедливості й гноблення. Держава повинна охороняти життя, свободу і власність громадян. А. Сміт висловлювався за державне регулювання мінімуму заробітної плати, норми позичкового відсотку;
   – обґрунтуванню чотирьох основних правил оподаткування:
   - пропорційність (громадяни повинні ділитися з державою своїми доходами у певній пропорційності);
   - визначеність (податок, сума і спосіб платежу, термін сплати мають бути точно визначеними і зрозумілими);
   - зручність (податок має бути стягнутий у найзручніший для платника час і спосіб);
   - необтяжливість (податки повинні сприяти розвитку підприємництва і забезпечувати лише насущні потреби держави). 
    А. Сміт зробив суттєвий внесок в теорію вартості. Вчений:
   – чітко розмежував споживну вартість („цінність у споживанні”) і мінову вартість („цінність у обміні”). Аналізуючи різницю між ними, А. Сміт виявив на прикладі води та діамантів парадокс, який пізніше отримав назву парадокс А. Сміта. Згідно цього парадоксу, корисність (споживна вартість) не може визначати мінові пропорції обміну товарів, оскільки предмети, які є дуже корисними для людини (наприклад, вода), часто мають малу ціну, тоді як товари, які не задовольняють нагальних потреб людини (наприклад, діаманти), мають дуже високу ціну;
   – розглянув мінову вартість у різних варіантах, виходячи із умов розвитку суспільства. В ранньому і примітивному стані суспільства, коли не було купівлі-продажу, праця лежала в основі мінової вартості товарів. Вартість визначалася витраченою на виробництво товару працею. В умовах простого товарного виробництва вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю чужої праці, яку товаровиробник може отримати в обмін на власну працю. Для розвиненого же товарного виробництва А.Сміт дав третій варіант мінової вартості. Вартість визначається сумою доходів: заробітної плати, прибутку та ренти. Цей варіант відомий під назвою теорії витрат виробництва або „догми Сміта”.
   Згідно цієї догми, праця не є єдиним джерелом і єдиною мірою вартості, оскільки капітал і земля також приносять дохід, який приєднується до вартості, створеної працєю. Праця створює дохід у формі заробітної плати найманих робітників, капітал – прибуток, і земля – ренту, які і визначають вартість виробництва; остання, у свою чергу, є джерелом і мірою мінової вартості. Отже, суть „догми Сміта” в тому, що вартість (ціна) виробництва дорівнює сумі трьох видів доходів: заробітної плати, прибутку і ренти.
   А.Сміт писав, що „у ціні хліба одна її частина йде на оплату ренти землевласника, друга – на заробітну платню або утримання робітників і робочої худоби, зайнятих у його виробництві, і третя частка є прибутком фермера” [59, c. 36].
   Помилковість цієї догми в тому, що вона не включає у вартість (ціну) товара четверту складову, а саме затрати капіталу. Ігнорування постійного капіталу як складової вартості продукту А Сміт пояснював тим, що матеріальні витрати (перенесена вартість) – є не що інше, як доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва.
   А. Сміт:
   – посилив концепцію ціни. Ціну, яка встановлюється на рівні виробництва, вчений назвав природною ціною. Ціна, яка коливається навколо природної ціни в залежності від попиту і пропозиції, була названа ринковою ціною;
   – розвив вчення про доходи, поділив їх на первинні і вторинні. Первинні доходи (прибуток, ренту і заробітну плату) одержують три основні класи суспільства: капіталісти, землевласники і робітники. Доходи решти груп населення є вторинним, адже їх джерелом є перерозподілені первинні доходи – прибуток, рента або заробітна плата;
   – розглянув заробітну плату на двох рівнях. В умовах “первісного стану суспільства”, працівник одержував повний продукт своєї праці. В умовах товарного капіталістичного виробництва він змушений ділитись своїм доходом із землевласником і працедавцем. Частину продукту яка залишається у робітника А. Сміт визначив як “природну ціну” праці, під якою розумів вартість необхідних засобів існування робітника і його сім’ї. Навколо “природної ціни”, тобто нормального рівня заробітної плати, існує нижня і верхня її межа. Нижня межа – це фізіологічно прожитковий мінімум засобів існування працівника. Зниження цієї межі приводить до зменшення народонаселення, скорочення пропозиції праці. При підвищенні рівня заробітної плати, навпаки, кількість населення зростає і збільшується пропозиція праці;
   – визначав прибуток як частину вартості, що залишається після вирахування ренти і заробітної плати. А. Сміт показав, що нова вартість складається із необхідної і доданої вартості. Остання є результатом привласнення чужої праці капіталістом;
   – охарактеризував ренту з трьох сторін: як надлишок вартості над заробітною платою робітника і середнім прибутком фермера – орендаря; як результат дії природних факторів; як результат монополії (власності) на сільськогосподарську продукцію. А. Сміт проаналізував причини і умови існування диференціальної земельної ренти;
   – тлумачив капітал з двох сторін: як вартість, що приносить прибуток, і як запаси засобів виробництва. Останні А. Сміт поділив на основний і оборотний капітали. Нагромадження капіталу розглядав як найважливіше джерело збагачення нації;
   – розвинув погляди на продуктивну і непродуктивну праці, започатковані фізіократами. Продуктивною А. Сміт вважав будь-яку працю, яка створює матеріальний продукт і обмінюється на капітал. Непродуктивною – працю, яка не створює вартості і обмінюється на дохід. Всю сферу нематеріального виробництва він вважав непродуктивною;
   – удосконалив теорію відтворення, розмежувавши валовий дохід і чистий дохід. Валовий дохід – це вартість сукупного продукту, чистий дохід – це новостворена вартість. В масштабах всього суспільства – це національний дохід;
   – обгрунтував теорію абсолютних переваг у міжнародній торгівлі. Суть цієї теорії полягає у тому, що міжнародна торгівля є вигідною, якщо країна продає такі товари, у виробництві яких вона має абсолютні переваги (тобто виготовляє товари з меншими витратами), ніж країна – партнер. Заслугою цієї теорії є те, що вона показує наявні переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні. Обмеженість її полягає у тому, що вона не пояснює: „Чому торгують між собою країни навіть за відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів?”
   Виникнення і розповсюдження класичної політичної економії – не випадкове економічне явище, а стійка тенденція, пов’язана зі становленням капіталістичних виробничих відносин, з переходом від натурального господарства до мануфактурного – спочатку в країнах – лідерах, а потім – у всіх інших. Класична політична економія відігравала велику роль у подальшому розвитку економічної думки, ціле століття впливала на економічну політику більшості держав.