2.2. Економічні погляди П’єра Буагільбера

   Засновником класичної політичної економії у Франції був П’єр Лепезан де Буагільбер (1646 – 1714) – вчений, видатний економіст, політичний діяч.Події, які відбувалися у Франції у період життєдіяльності П’єра Буагільбера, наклали свій певний відбиток на формуванні його економічних поглядів, становленні класичної політичної економії.
   Історичні умови у Франції у XVII – XVIII ст. суттєво відрізнялися від таких в Англії. У Франції на тої час панували феодальні відносини, промисловість була слабко розвиненою, сільське господарство у занепаді, спустошливі війни з сусідами та непомірна розкіш королівського двору привели до глибокої соціально-економічної кризи. Економічна політика, яка ґрунтувалась здебільшого на меркантилістських ідеях, не сприяла розвитку країни. Від зовнішньоекономічної політики протекціонізму особливо потерпало сільське господарство.Головні економічні ідеї П. Буагільбера містилися у таких працях, як „Докладний опис становища Франції, причини падіння її добробуту і прості методи відновлення, або Як за один місяць доставити королю усі гроші, яких він потребує і збагатити все населення” (1696), „Роздрібна торгівля Франції” (1699), „Міркування про природу багатства, грошей і податків” (1707), „Звинувачення Франції” (1707) та ін. В своїх працях П’єр Буагільбер:
   – обгрунтував важливість для економічної науки пізнання об’єктивних економічних законів, подібних до законів природи;
   – показав переваги причинно-наслідкового методу дослідження економічних процесів і явищ над емпіричним, описовим;
   – стверджував, що економіка має розвиватися за об’єктивними законами, держава не повинна втручатися в економічне життя. Виступав за природний шлях розвитку на засадах вільної конкуренції; підкреслював її визначальну роль у подоланні економічного занепаду Франції;
   – піддавав критиці політику меркантилізму, висвітлював шкідливість протекціонізму, обгрунтував їх нездатність розв’язувати економічні проблеми країни, зокрема сільського господарства. Підкреслював пріоритетну роль виробничої сфери порівняно зs сферою обігу;
   – вбачав провідну роль селянства, сільськогосподарського виробництва у забезпеченні економічного розвитку країни, подоланні кризи. Захищаючи інтереси селянства, П. Буагільбер пропонував негайне упровадження низки поблажливих заходів стосовно сільського господарства, які зменшили би гніт селянства і полегшили його становище;
   – пояснював, що багатство не в грошах, а в матеріальних благах, які створюються у виробництві і насамперед – у сільському господарстві;
   – започаткував (незалежно від В. Петті) вчення про трудову вартість. П. Буагільбер розрізняв ринкову ціну та „істинну вартість”. Вважав, що на відміну від ринкових цін, які є у кожний окремий момент випадковими, „істинна вартість” – закономірна, і визначається працєю, затраченої на виробництво товару. Мірою „істинної вартості” є, на його думку, робочий час. Вартість виступала у нього в пропорціях між товарами, що обмінюються, і відбивають рівні затрати праці;
   – недооцінював роль грошей в економіці. Вважав, що нібито вони є основним злом та джерелом нещасть товаровиробників, причиною того, що товари обмінюються не за “справжньою вартістю”. На думку П. Буагільбера, ідеальною формою, яка забезпечує збереження пропорційності, є обмін товару на товар в умовах вільної конкуренції. Щоб встановити справедливий обмін, вчений пропонував замінити металеві гроші (золото і срібло) на паперові.
   Отже, П’єр Буагільбер обгрунтував недоцільність спирання держави на „суб’єктивні” ідеї меркантилізму, обгрунтував нездатність останнього розв’язувати соціально-економічні проблеми, сприяв розвитку теоретико-методологічних основ класичної політичної економії.