4.3. Меркантилізм в соціально-економічній думці України кін. XVI – поч. XVII ст.

   Певні риси меркантилізму були притаманні соціально-економічній думці України в кінці XVI – поч. XVII ст. Водночас вона відрізнялась від західноєвропейських меркантилістських концепцій самобутнім та оригінальним підходом до вирішення проблем господарського життя [101,с. 163].
   Економічна політика Богдана Хмельницького, гетьмана України з 1648 р., державного діяча та полководця містила елементи меркантилізму. Велика увага приділялася питанням зовнішньої торгівлі України, формуванню національного купецтва. Уміло здійснювалася політика протекціонізму через управління митними тарифами: імпортне й експортне мито становило 2% вартості товарів, а золото, срібло й дорогоцінне каміння звільнялися від імпортного мита, проте обкладалися високим експортним митом. Одним з основних напрямків економічної діяльності Б. Хмельницького була також фінансова політика, яка зводилася до збільшення додаткового продукту та норми його нагромадження.
   Помітну роль у розвитку соціально-економічної думки України в кін. XVI – поч. XVII ст. відіграла Києво-Могилянська колегія. Особливо значна роль відводиться її випускникові, а із 1711 р. ректору Феофану Прокоповичу (1681 – 1736 рр.). Історик, філософ, літератор, політичний і релігійний діяч в економічних поглядах був прихильником меркантилізму, проповідував політику активного господарського і торгового балансу, якого, можна було досягти шляхом розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення, вдосконалення системи державних органів управління і економічного протекціонізму. Ф. Прокопович вважав, що розвинена економіка – запорука загального добробуту і соціальної злагоди [105, с. 330].
   Яскравим виразником прогресивної економічної думки України цього періоду являється філософ і народний просвітитель Яків Козельський (1729 – 1795 рр.).
   Науковець одним із перших в Україні досліджував економічні категорії простого і розширеного відтворення. Під першим він розумів виробництво без прибутку, а під другим – розширення виробництва за рахунок посилення гноблення кріпосних селян. Науковець вважав, що сільськогосподарська праця не є єдиним джерелом утворення “чистого продукту”, праця стає джерелом багатства у будь-якій сфері виробництва. Найефективнішою формою власності Я. Козельський вважав дрібну приватну власність, а спонукальним мотивом господарської діяльності дрібного власника – особисту вигоду [105, с. 332].
   У цей же період цікаві економічні ідеї висловлював Григорій Сковорода (1722 – 1794 рр.) – народний філософ, великий гуманіст і мислитель.
   Центральне місце у його економічних поглядах займала проблема людини та роль праці у її житті. Науковець виходив із того, що кожна людина повинна пізнати власну внутрішню природу, а природу людини визначає її здатність до праці. Пізнання людиною своєї внутрішньої природи та вибір роду діяльності за здібностями робить працю радісною, суспільно корисною, а людину – щасливою.
   Водночас Г. Сковорода гнівно засуджував і висміював марнотратство і дармоїдство, паразитизм і прагнення непомірного збагачення в українському суспільстві. Філософ вважав, що саме ці вади негативно впливають на людину і вона втрачає людську сутність і гідність.