4.2. Економічні ідеї раннього і зрілого меркантилізму

   У своєму еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи:
   I – ранній меркантилізм або монетаризм (XV ст.).
   II – зрілий або пізній меркантилізм (XVІ – XVIIІ ст.).
   Головною доктриною раннього меркантилізму був активний грошовий баланс, спрямований на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Для цього ставилося два завдання:
   1) зберігати гроші в певній країні;
   2) залучати якомога більше грошей із-за кордону.
   Щоб досягнути позитивного сальдо в торгівлі ранні меркантилісти вважали за потрібне:
   - встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;
   - всебічно обмежувати імпорт товарів;
   - не допускати вивезення з країни золота і срібла;
   - фіксувати співвідношення між золотими і срібними монетами (система біметалізму);
   - усі проблеми вирішувати шляхом максимального державного втручання, надавати перевагу прямим адміністративним методам.
   Провідними представниками раннього меркантилізму були іспанець Хуан де Маріана (1536 – 1624 рр.), італійці Беніто Даванцатті (1529 – 1606 рр.),Гаспар Скаруффі (1519 – 1584 рр.) та англієць Вільям Стаффорд (1554 – 1612 рр.).
   Для зрілого (пізнього) меркантилізму характерна теорія активного торгового балансу, яка ґрунтується на таких основних положеннях:
   - джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі;
   - держава збагачується тим більше, чим більший експорт над імпортом;
   - головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни вважається: посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині;
   - недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів [116, с. 47].
   Найбільш відомими представниками пізнього меркантилізму були англієць Томас Мен (1571 – 1641 рр.), італієць Антоніо Серра (точні дати життя не встановлено) та французи Жан Батист Кольбер (1619 – 1683 рр.), Антуан Монкретьєн (1575 – 1621 рр.).
   Прихильники зрілого меркантилізму сприяли подальшому розвитку економічної думки. В часи панування меркантильних поглядів виникають термін “політична економія” та уявлення про предмет політичної економії. Поняття складається з трьох грецьких слів: politicos – державний, суспільний; oikos – дім, домашнє господарство та nomos – правило, закон, а разом воно виглядає як наука про домашнє господарство.Поява терміну “політична економія” пов'язана з французьким економістом Антуаном Монкретьєном де Ваттевілем, який видав у 1615 р. свою наукову працю під назвою „Трактат політичної економії”, де зробив спробу надати поради монарху щодо того, як керувати державним майном.
   На даному етапі розвитку суспільства об'єктом вивчення політичної економії була не економіка взагалі, а економіка капіталістичного способу виробництва. Виходячи з поверхневої оцінки ринкових процесів, А. Монкретьєн ототожнював багатство з грішми, розглядав виробництво лише як передумову для створення багатства, джерелом якого вважав обіг (торгівлю). Особливу увагу при цьому надавав міжнародній торгівлі, оскільки лише вона приносить прибуток країні. Продуктивною вважав працю, зайняту в торгівлі, насамперед міжнародній.
   Упродовж півтораста років після А. Монкретьєна політичну економію розглядали переважно як науку про державне господарство, про економіку окремих національних держав, що керувалися здебільшого монархами. Лише з розвитком капіталізму на порядок денний виходять вимоги свободи торгівлі та підприємництва. В політичній економії концепція меркантилізму поступається місцем поглядам фізіократів.