2.3. Концепція “соціальної фізики” Ібн Хальдуна

   Видатним мислителем Середньовіччя, який приділяв багато уваги економічним проблемам, був Ібн Хальдун (Абу Заїд Абдар-Рахман Ібн Мухамед аль-Хадрамі, 1332 – 1406 рр.), діяльність якого пов'язана з арабськими країнами Північної Африки. Його основна праця носить назву “Книга повчальних прикладів з історії арабів, персів, берберів і народів, що жили з ними на землі”, свідчить про різносторонність наукових інтересів ученого та геніальність висновків, які набагато випередили свій час. Ібн Хальдуну належить прогресивна теорія („соціальна фізика”), в основі якої лежать економічні чинники. Дана теорія закликала до:
   - доусвідомленого ставлення до праці;
   - боротьби з марнотратством і жадібністю;
   - розуміння недоцільності майнової і соціальної рівності.
   Ібн Хальдун висунув власну періодизацію суспільного прогресу.
   Згідно неї людство на початку свого розвитку перебувало у стані дикості; далі проходить два основні етапи, які відрізняються за способом добування засобів існування:
   - примітивність – де люди займалися в основному землеробством і тваринництвом;
   - цивілізацію – де виробляється більше продукції, ніж необхідно для існування, завдяки розвитку ремесел, утворенням та зростанням могутності міст, торгівлі та науки.
   Перехід від примітивності до цивілізації – це генезис відносин панування й залежності. У зв'язку із цим, він висловив глибоку думку про існування природних законів економічного розвитку, які управляють господарською діяльністю людей, спрямовують соціальний прогрес.
   У „соціальної фізиці” Ібн Хальдун:
   - розмежовує категорії необхідної і додаткової праці, необхідного і додаткового продукту, підкреслюючи, що “основна праця” дає необхідне, а “додаткова праця” створює додатковий продукт;
   - дослідив такі категорії товарно-грошових відносин, як ціна і вартість, суттєво їх не розрізняючи. На змінювання цін впливають демографічна ситуація у країні, природні чинники, державні податки та збори на ринку;
   - вказав на трудове походження вартості. “У всьому, що купується й перетворюється на гроші – обов'язково міститься людська праця” [116, с. 27]. Звідси мислитель робить висновок, що в основі акту продажу “рівноважного (еквівалентного) обміну … за вартістю” лежить принцип прирівнювання рівноважної кількості затраченої праці [101, с. 117];
   - характеризуючи “вартість праці”, тобто заробітну плату, він твердив, що її розмір залежить, по-перше, “від кількості праці людини”, по-друге, від “її місця серед інших праць” і, по-третє, від “потреби людей в ній”;
   - грошам Ібн Хальдун відводить найважливішу роль в господарському житті. На його думку, ними повинні залишатись монети з двох металів – золота і срібла. Ці метали “служать втіленням вартості всього того, що людина створила своєю працею”. Крім відображення кількісного вмісту людської праці “у всьому, що купується”, та цінності всякого рухомого майна, він вбачає у грошах і “основу придбання, нагромадження і скарбу”;
   - важливого значення надавав торгівлі, ставлячи її поряд із землеробством та ремісництвом. До торговельного ж прибутку підходив чисто емпірично, вказуючи, що торговець “купляє по дешевій ціні, а продає по дорогій”. Закликає звільнити торгівців від податків, заохочуючи їх до розвитку зовнішньої торгівлі.
   - основою суспільного порядку проголосив приватну власність як вічний та незмінний дар природи, навіть при збільшенні індивідуального достатку ніколи не зникне становий поділ суспільства за майновою ознакою та принципом “верховенства”. Проте його не залишала думка про загальну соціальну і майнову рівність.