3. Антична економічна думка

   Античну економічну думку представляють Стародавня Греція та Античний Рим. Дані країни відносяться до країн античного рабства, де на відміну від східного, рабська праця стала основною продуктивною силою суспільного виробництва. Стародавня Греція була розташована на межі трьох континентів: Європи, Азії та Африки, що сприяло взаємодії різних культур. Тут проходили важливі торгівельні шляхи, сприятливі кліматичні умови, що дозволило ввібрати в свою культуру матеріальні, духовні, інтелектуальні здобутки різних цивілізацій.
   Грецькі поліси (міста) перетворилися у важливі ремісничо-торгівельні центри, стали осередками політичного та культурного життя Греції: Афіни, Корінф, Халіке. Значне місце займали ремесла, зокрема виплавлення металів. Могутність Афін призвела до виникнення кораблебудування [112, с. 27 – 28].
   Як не дивно, але повільніше розвивалося сільське господарство, хоча водночас Греція була здебільшого аграрною державою, але основною проблемою у вченні багатьох економістів залишалося все ж таки сільське господарство та галузь, яка є найбільш прибутковою. Тому в ІV ст. до н. е. греки удосконалили агротехнічні прийоми в землеробстві. Вводилося трипілля, ширше застосовувалися добрива. Відносне перенаселення Греції і гостранестача землі зумовили колонізацію та утворення грецьких міст – колоній на берегах Мармурового, Чорного та Егейського морів, що дало місце широкому розвитку торгівлі та товарно-грошовим відносинам. Однією з причин розквіту Стародавньої Греції було без сумніву використання величезної кількості рабів. Джерелами рабської праці були війни, які проводила Греція з сусідніми країнами. Але поступово продуктивність невільницької праці падала, однією з причин стали поразки Греції у війнах, що скоротило надходження рабів та примус до праці останніх з їхнім небажанням працювати, нескінченні конфлікти між грецькими містами, боротьба демосу з аристократією, рабів з рабовласниками, страйки призвело до того, що в 338 р. Грецію завоювала Македонія та поступово в ІІ ст. до н. е. Балканський півострів став здобиччю Римської імперії. Звісно дані події знайшли відображення в працях видатних митців того часу, а саме Ксенофонта, Платона, Арістотеля.
   Давньогрецький мислитель, воєначальник і державний діяч Ксенофонт (430 – 355 до н. е.) свої економічні погляди виклав в трактаті “Ойкономія” („Про домашнє господарство”), де звернувся до всебічного вивчення проблеми поділу праці в суспільстві. Зокрема йшлося про поділ праці на просту та фізичну, вбачаючи зв'язок між поділом праці та розміром ринку.
   Ксенофонт одним з перших:
   - осмислював дві сторони того чи іншого товару, виражаючи споживну та мінову вартість: перша споживна вартість (корисність) – це така користь, яку проносить товар споживачеві в процесі споживання; мінова вартість – здатність товару прирівнюватися до іншого товару – еквіваленту, або обмінюватися на інший з врахуванням певних кількісних пропорцій;
   - засуджував лихварський капітал;
   - визнавав необхідність існування грошей, визнаючи вагомими такі їх функції як обігу та засобу нагромадження;
   - пропонував постійно нагромаджувати гроші на випадок війни, для розширення пануючого на той час натурального виробництва.
   Інший видатний філософ – Платон (427 – 347 до н. е.), відомий завдяки своєму проекту суспільного устрою (ідеальної держави) в творі “Держава” на даний час представляє собою варіант змішаної економіки, де життя верхніх шарів суспільства ґрунтувалося на засадах загальної власності, а життя основної маси виробників – на засадах приватної. В його проекті, а ні філософи (які звісно належали до аристократії), а ні армія навіть думати не могли про заняття, пов'язані з фізичною працею, всі господарські турботи покладалися на чернь. Третій стан суспільства (ремісники, землероби, дрібні торгівці). Раби не займали жодного суспільного класу в суспільстві.
   Другий проект Платона „Закони” на противагу першому протиставляє ідеальному типу “негативний тип суспільства”. Головним двигуном поведінки людей тут виступають матеріальні турботи і стимули. Так, наприклад за Платоном, усі громадяни зможуть в ідеальній державі отримувати дім і земельний наділ. Підтримував Ксенофонта щодо основної галузі сільського господарства, відносячи ремісництво та торгівлю до менш престижних.Одним із перших мислителів, які намагалися дослідити суть і дію економічних законів, був великий античний вчитель Арістотель (384 – 322 до н. е.), вважався учнем Платона щодо поділу суспільства на вільних та рабів і відповідно працю на розумову та фізичну. Основні твори: „Нікомахова етика”, „Політика”.Оригінальність побудови проекту Арістотеля в тому, що всі види господарської діяльності людей належать або до природної сфери, або до неприродної – “хрематистики” Він перший в історії економічних вчень намагається проникнути в сутність економічних явищ. “Хрематистику” – мислитель порівнює з “мистецтвом наживати багатство за допомогою великих торгівельних угод для перепродажу і лихварських угод. Іншими словами, “хрематистика” це мистецтво вкладання і нагромадження капіталу. Ідеалом господарювання для Арістотеля було невелике землеробське господарство (рабська праця), яке повинно себе само забезпечувати всім необхідним, а чого не вистачає можна отримати шляхом “справедливого обміну” з сусідом. Стародавній дослідник вивчав розвиток форм обміну, починаючи з простого обміну товару на товар (Т – Т), яке свідчить, що при обміні необхідно дотримуватися еквівалентності. Це при умові, коли споживна вартість товару (Т) відповідає товару (Т1). Інша ситуація, коли посередником є гроші. З появою грошей метою торгівлі стає “хрематистика” (Г-Т-Г1 , де Г1- гроші з торгівельним прибутком). Арістотель трактував форми грошового обігу:
   - гроші, як простий засіб обігу товарів;
   - гроші, як засіб обігу в якості грошового капіталу. Визначав такі функції грошей як міра вартості і засіб обігу.
   Стародавній Рим.
   В економічному житті античного Риму вирішальна роль належала сільському господарству, яке було багатогалузевим: садівництво, городництво, виноградництво. Значну роль в господарстві відігравали території, завойовані Римом внаслідок тривалих воєн в Малій Азії, на африканському континенті, в інших регіонах світу. Значних успіхів було досягнуто в ремеслі та торгівлі. Важливе значення мали внутрішні фактори: тривале існування правової системи, республіканського устрою, сильної держави, які гарантували права і свободи значної частини населення, перш за все право приватної власності.
   В IV ст. н. е. господарство Стародавнього Риму занепадає. Причиною були внутрішні суперечності, рабовласницька влада вичерпала своє існування; постійно посилювався натиск варварів, неврожайність латифундій (великі земельні наділи, які надавалися в обробіток колонами або вільновідпущеникам для власного споживання та нерідко для обміну або продажу на інші необхідні товари [112, с. 29 – 30].
   З розпадом Римської імперії починається новий відлік не тільки цивілізацій, а і економічного світосприйняття та трактування. Закінчується доба рабовласництва починається доба середньовіччя або період феодалізму.
   Трактування тогочасних економічних явищ та процесів простежується в працях таких видатних людей того часу:
   Марк Порцій Катон Старший (234 – 149 рр. до н. е.). Будучи великим землевласником, написав твір „Про землеробство”, де всіляко підносив сільське господарство, зокрема, запровадження методів ведення великого хліборобського господарства та обґрунтування староримських форм рабовласництва. В цьому трактаті, автор відобразив період підйому римського рабовласницького виробництва. Агрономічні поради Катона Старшого чергувалися з економічними. Його ідеалом було в основному натуральне господарство, яке забезпечувало передусім свої потреби. Катон Старший акцентував увагу на здобутті найбільшого доходу від сільського господарства, однак не виключалась і торгівля, яка дозволяла реалізувати частину надлишкової продукції та придбати те, що не можна виробити власними силами. Значне місце землевласник відводив утриманню рабів, використовуючи відповідні методи експлуатації, а саме:
   - утримувати їх у суворості;
   - раціонально використовувати їх працю;
   - стимулювати старанність, молодих рабів виховувати в покорі;
   - підтримувати в їх середовищі ворожість;
   - поширювати конфлікти, незгоди між ними;
   - вчасно звільнятися від старих та малих;
   - карати за найменшу провину.
   Марк Теренцій Варрон (116 – 27 рр. до н. е.), як і Катон Старший, вболівав за долю сільського господарства. Залишив у спадок три книги “Про сільське господарство”, в яких викладені завдання власників великих латифундій.
   Варрон надавав перевагу сільському господарству перед іншими галузями господарства.
   Був занепокоєний долею рабовласницьких господарств, шукаючи нову соціально-економічну обстановку, що була би пов'язана з вирішенням протиріч, які все більше пронизували економіку Римської рабовласницької держави.
   Для цього, Марк Варрон вважав корисним:
   - поєднання землеробства та скотарства;
   - застосування агрономічних наук;
   - зростання інтенсивності виробництва;
   - використання матеріальної зацікавленості рабів.
   Критерієм прибутковості латифундій вважав вигідний вивіз продукції в сусідні регіони та закупівлю необхідних товарів. Стимулювання рабської праці повинно здійснюватися через вільний режим праці рабів, поліпшенням харчування, зменшенням обсягу роботи.
   Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.) Простежував ознаки кризи рабовласництва в своєму творі “Про сільське господарство”. Позитивною рисою праці Колумелли є оцінка поглядів попередників, які займалися проблемами аграрної економіки. В творі, Колумелла свідчить про занепад сільського господарства, яке знаходиться в стані кризи. Автор писав про низьку продуктивність рабовласницької праці, про те що раби завдають полям значних збитків, погано ставляться до праці, до утримання тварин, інвентарю, крадуть, обманюють землевласників.
   Прагнучи відродити сільське господарство з допомогою латифундій, автор вважав за можливе:
   1) передачу господарювання вільним виробникам або колонам;
   2) сприяти зростанню обсягу товарного виробництва;
   3) впроваджувати в виробництво науки (астрономія).
   Староримська економічна думка започаткувала раннє християнство, що змінило уявлення про будь-яку господарську діяльність, проголошувало будь-яку працю необхідною. Це переважно була релігія безправних і пригноблених, які були незадоволені соціальною нерівністю в суспільстві. Економічні погляди християнства базуються на концепції рівності усіх людей перед Богом, справедливості, соціальної, а не індивідуальної оцінки праці. З ідеєю рівності пов'язані принципи загального обов'язку працювати та розподіляти за працею: “Кожен отримує винагороду за свою працю”.
   Економічна думка раннього християнства гостро засуджувала лихварство, стягнення процентів за борги. Найвідомішим християнським автором був Августин Блаженний, який заперечував висновки античних мислителів про природність поділу людей на панів і рабів. Доводив, що фізична праця є не менш почесною.
   Невизначений характер християнського вчення та прагнення перетворити його на панівну релігію сприяли появі та розвитку консервативних тенденцій . Це спричинило подальше виправдання рабства, існуючих порядків, проголошення необхідності покори і терпіння.
   Згодом, численні економічні концепції пізньої античності, середньовіччя та нового часу розвивалися в рамках християнського світогляду, апелюючи до християнських норм моралі і права.
   Загалом можна сказати, що загальною рисою економічної думки Стародавнього Світу є намагання зберегти пріоритети натурального господарства, засудити з позиції звичаїв, моралі і етики крупні торгівельно-лихварські операції, що порушують еквівалентність і пропорційний характер обмінів товарів за їх вартістю і не відповідають громадським законам.