ПОЧАТОК ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

   У пору юності, як уже відзначалося, для багатьох молодих людей провідною діяльністю залишається навчання. При цьому проблеми вибору майбутньої професії чи безпосереднього працевлаштування уже виходять на перший план. Саме навчання (навіть в старших класах школи, не говорячи про вищий навчальний заклад) сприймаються не як самоцінність, а як ступінь до оволодіння професією.
   Початок трудової діяльності після закінчення школи, училища, інституту завжди було серйозним іспитом для молодої людини. Не легшою є справа і сьогодні.
   Нинішня соціально-економічна ситуація з погляду можливостей працевлаштування молоді дуже суперечлива.
   По-перше, останнє десятиліття було періодом спаду вітчизняного виробництва, зниження рівня оплати праці на багатьох державних підприємствах. Це неминуче вело до скорочення робочих місць. Наявні ж вакансії далеко не завжди залучають молодь через недостатню оплату праці. Найбільша кількість відмовлень припадає на молодих людей у віці до 18 років, які не мають ні професії, ні досвіду роботи. Інакше кажучи, орієнтація на високий заробіток далеко не завжди підкріплюється власними можливостями.
   По-друге, держава перестала бути єдиним монопольним роботодавцем. З'явилися приватно-індивідуальні, акціонерні, кооперативні підприємства, де праця працівників оплачується, як правило, вище, ніж у державному секторі. Ці підприємства охоче приймають на роботу молодь, хоча в останні роки вимоги до професійної підготовки працівника і наявності виробничого стажу посилилися.
   Потрете, здійснювані в країні реформи привели до зміни характеру трудових відносин. Закон про зайнятість населення, закріпив право власності громадян України на свою робочу силу. Це означало відмову від раніше діючою і законодавчо закріпленого принципу загальної зайнятості. Був скасований централізований розподіл випускників навчальних закладів. Наслідки такого кроку виявилися суперечливими. З одного боку, з'явилася можливість вільно вибирати придатну роботу і вид діяльності тим, хто уперше виходить на ринок праці з іншого боку, у сформованих умовах це неминуче вело до росту безробіття серед молоді. В другій половині 90-х рр. XX ст. молодь у віці від 15 до 24 років складала приблизно п'яту частину працездатного населення. Серед безробітних на частку молодих припадало більш 30%.
   Українське законодавство передбачає можливість влаштування на роботу з 16-літнього віку. При цьому для працівників, які не досягли 18 років, уводяться різні пільги на виробництві: забороняється використовувати їхню працю на важких роботах, небезпечних чи шкідливих виробництвах, а також у тих видах діяльності, які можуть заподіяти шкоду моральному розвитку (в ігорному бізнесі, нічних клубах, у виробництві, перевезенні, продажі спиртних напоїв). Закон передбачає також щорічні медичні огляди неповнолітніх, зайнятих у виробництві, забороняє залучати їх до нічних і понаднормових робіт, установлює щорічну оплачувану відпустку менше 31 дня. Усі ці міри з погляду охорони здоров'я молоді абсолютно правомірні. У той же час в умовах скорочення зайнятості вони перешкоджають найманню неповнолітніх працівників: керівники підприємств не хочуть зазнавати економічних збитків через надані пільги. З огляду на це, держава закріплює в законі норму, що зобов'язує роботодавця приймати на роботу випускників шкіл і профучилищ, а також деякі категорії осіб молодших 18 років, у рахунок квоти, установлюваної регіональними і місцевими органами влади.