Методи політології

   Політологія використовує різні методи дослідження. Оскільки не всі вони мають однакову значущість, тому виділимо лише найважливіші з них (схема 7). Поряд із діалектичним як загальним методом пізнання будь-якої науки політологія використовує і соціологічний метод. Останній передбачає з´ясування залежності політики від суспільства. Цей метод по праву займає одне з центральних місць у політичній науці. Соціологічний метод розглядає політику переважно як сферу суперництва різнорідних суспільних груп, які відстоюють власні інтереси. Широко користуються соціологічним методом і для виявлення залежності політичних процесів від політичної культури.
   Традиційно політична наука використовує нормативно-ціннісний підхід (метод). Головне його призначення - з´ясування того, що дає політика суспільству й особі. Цей метод орієнтує політичне керівництво держави на розроблення відповідного ідеалу політичного устрою і шляхів його втілення згідно з цінностями і нормами, встановленими в суспільстві.

Схема 7. Методи політології

   На відміну від нормативного підходу функціональний метод передбачає абстрагування від етичної оцінки політики і ґрунтується на позитивістській орієнтації дослідника, яка випливає з аналізу реального життя з урахуванням його суперечностей. Функціональний підхід наголошує на практичній діяльності, тобто йдеться про виявлення інтересу й імпульсу діяльності суб´єктів політичного життя, що істотно різняться.
   Біхевіористський метод потребує застосування при дослідженні політики методів, які використовуються природничими науками і конкретною соціологією. Його сутність — вивчати політику за допомогою конкретного дослідження поведінки окремих особистостей і груп. В основі біхевіористського методу покладено такі парадигми: 1) політика має особистісний вимір; 2) домінуючими мотивами політичної поведінки є психологічні мотиви; 3) політичні явища вимірюються кількісно, отже, у політології можна широко використовувати математичні методи дослідження, статистичні дані, комп´ютерну техніку тощо. Люди завжди прагнуть влади, саме це і є їхньою домінуючою рисою психіки і свідомості, вирішальним чинником політичної активності. Виходячи з цього, розглядають процеси політичної соціалізації особи, електоральну поведінку і деякі інші актуальні проблеми політології.
   Системний метод розглядає політику як цілісний, складно організований, саморегульований механізм, який постійно взаємодіє з навколишнім середовищем через "вхід" і "вихід" системи. Системний метод допомагає оцінити політичну стабільність і політичний клімат країни і на цій основі приймати конкретні політичні рішення. Тільки користуючись системним методом, можна зрозуміти зміни політичного курсу держави і напрями його дальшого розвитку.
   Широко в політології використовується порівняльний метод. Цей метод передбачає зіставлення об´єктів, які мають риси схожості (політичних систем, політичних партій, електоральних систем тощо), з метою виявити їхні загальні риси та особливості. Використання порівняльного методу дає змогу з´ясувати ідентичне і специфічне в політичному житті, сприяє плідному досвідові інших країн і народів.
   Дуже важливим і найпоширенішим у політології є метод прийняття рішень. Він робить можливим цілісне бачення політичних явищ, потребує аналізу їхньої динаміки і, що дуже цінно, пояснює, чому політичні діяння відбуваються саме так, а не інакше. Реалізація методу прийняття рішень має кілька стадій і досягає поставленої мети, спираючись на такі поняття, як "центр прийняття рішень"(суб´єкт політики), "процес прийняття рішень"(діяльність щодо вироблення їх), самі "політичні рішення" (вибір способів політичних дій як кінцевий результат процесу прийняття політичних рішень) і, нарешті, "реалізація", тобто здійснення політичних рішень з використанням відповідних засобів.
   Посутню роль у політології виконує метод історичного підходу до дослідження політичних процесів. Він потребує хронологічної фіксації політичних подій і фактів, дослідження їх у часовому просторі, порівнювання з подіями минулого і теперішнього та з моделями майбутнього.
   Крім зазначених вище загальних методів дослідження політичних об´єктів політологія у своїх дослідженнях широко використовує й інституційний, антропологічний, соціально-психологічний, діяльніший, субстанційний та деякі інші методи. Поряд з теоретичним рівнем вивчення політичного життя і як доповнення до нього важливе місце займає емпіричний рівень, який використовує свої методи дослідження дійсності: методи спостерігання, контент-аналізу й опитування, метод гри, фактор-аналізу, когнітивних карт та інші. Саме ці методи стали основою вивчення політичних проблем і розроблення відповідних рекомендацій, прийомів коригування, моделювання в прикладній політології.
   Методи, що використовуються в політичній науці, дають змогу глибше дослідити її предмет, загалом увесь наявний теоретико-методологічний інструментарій, а отже, й одержати достовірніші політологічні знання.
   Нині політологія серед гуманітарних наук набула вигляду певної системи політичних дисциплін. їхня взаємодія і становить проблемне поле дослідження політології. Як навчальна дисципліна політологія широко використовує загальнонаукові принципи, викристалізовані зарубіжним і вітчизняним досвідом розвитку гуманітарних наук, освіти і виховання. Серед них — фундаментальність, системність, єдність логічного й історичного, національного й загальнолюдського, суспільного й особистого, теорії і практики, навчання та виховання. Усі ці принципи повинні забезпечити людинотворчий характер політологічної освіти.
   Політологія виступає теоретичною основою політичного будівництва, політичних реформ і реорганізацій. Вона обґрунтовує необхідність створення одних і ліквідації інших політичних інститутів, розробляє оптимальні моделі управління державою, технологію відносно безболісного розв´язання соціально-політичних конфліктів і т. ін.
   Звичайно, що реальне політичне життя далеко не в усьому і не завжди будується згідно з рецептами політології, оскільки остання не спроможна відобразити все розмаїття і динамізм політичних подій. Практична політика потребує не тільки наукових знань, а й мистецтва політичного керівництва, яке базується на організаторських здібностях, на вмінні управляти, на політичному досвіді, інтуїції і т. ін. Реальна політика багато в чому ірраціональна, тому втілювати її в життя, керуючись виключно науковою логікою і раціональними моделями управління суспільством, прийнятими заздалегідь політичними рішеннями, які б задовольняли потреби усіх громадян, являє нині складну і багато в чому нерозв´язану проблему. Утім, у процесі дальшого розвитку людства вплив політології на політичні процеси зростатиме, збагачуватиметься її зміст і теоретично-методологічний інструментарій.