§ 5. Особливості розрахунків в іноземній валюті

   Перед тим, як перейти власне до особливостей здійснення розрахунків в іноземній валюті, необхідно звернути увагу на норми загальних законів щодо регулювання певних питань, які мають безпосереднє відношення до зазначеної сфери, і про які на практиці іноді забувають.
   Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
   Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
   Відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
   Згідно з частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Зазначеній статті кореспондує частина 2 статті 198 кодексу, відповідно до якої грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
   Згідно зі статтею 387 Господарського кодексу України суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності після сплати передбачених законом податків та зборів (обов'язкових платежів) самостійно розпоряджаються валютною виручкою від проведених ними операцій, крім випадків, визначених законом відповідно до цього Кодексу. Законом може бути запроваджено режим обов'язкового розподілу виручки від зовнішньоекономічних операцій в іноземній валюті між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та уповноваженими державними валютними фондами, а також порядок і розміри відрахувань іноземної валюти. Інформація про запровадження вказаного режиму має бути опублікована в офіційному друкованому органі Кабінету Міністрів України не пізніш як за два місяці до запровадження цього режиму.
   Особливості проведення розрахунків в іноземній валюті визначені Законом України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР.
   Згідно з цим Законом за загальним правилом виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
   Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.
   При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву вищезазначений 90-денний термін діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.
   Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами, зобов'язані здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.
   За порушення зазначених термінів Законом передбачена відповідальність у вигляді пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості не-допоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.
   Поряд з цим, Законом передбачено випадки, за яких відповідальність за порушення встановлених термінів не застосовується. Так, у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені Законом, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. Проте в разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково, або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду терміни, передбачені цим Законом, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено. У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення термінів, передбачених Законом, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом або арбітражним судом.
   У разі перевищення термінів, передбачених цим Законом для надходження виручки від нерезидентів, в разі виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення, Національний банк України може надавати індивідуальні ліцензії. Порядок віднесення операцій резидентів до вказаних операцій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
   Якщо перевищення термінів, встановлених Законом для зарахування виручки від нерезидентів, обумовлено виникненням форс-мажорних обставин, перебіг зазначених термінів зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин. Підтвердженням форс-мажорних обставин є відповідна довідка Торгово-промислової палати або іншої уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов договору.
   У разі порушення резидентами термінів перерахування придбаної іноземної валюти така валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.
   Необхідно зазначити, що повноваження стягувати передбачену Законом пеню покладено на державні податкові інспекції, а обов'язок здійснювати контроль за дотриманням норм Закону — на уповноважені банки. Порядок виконання банками зазначених функцій, а також порядок отримання індивідуальних ліцензій на продовження законодавчо встановлених термінів регулюється Інструкцією про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 136 від 24.03.99 р.
   Відповідно до зазначеної Інструкції банки зобов'язані вимагати від своїх клієнтів повної інформації про експортні, імпортні та лізингові операції, розрахунки за якими останні проводять через ці банки. Банки зобов'язані при перерахуванні резидентом коштів на користь нерезидента, при надходженні від нерезидента коштів на користь резидента, або якщо резидент зазначений у реєстрі ВМД, вимагати від останнього (залежно від виду операції) копії: договору з нерезидентом, ВМД, актів та інших документів, що підтверджують здійснення експорту (імпорту) продукції, виконання робіт (надання або отримання послуг), здійснення експорту прав інтелектуальної власності, та інших документів, що необхідні банку для здійснення контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями його клієнтів. Копії цих документів підлягають збереженню у справі клієнта.
   Банк реєструє зазначені валютні операції своїх клієнтів у спеціальних журналах (строк зберігання журналів — 10 років).

   РЕЗЮМЕ

   1. Валютне регулювання можна визначити як урегульовану нормами законодавства діяльність уповноважених органів держави, спрямовану на встановлення порядку здійснення валютних операцій резидентами та нерезидентами на території України, а також резидентами України за кордоном, а валютний контроль — як діяльність уповноважених органів державної влади інших уповноважених суб'єктів, спрямовану на забезпечення дотримання встановленого порядку здійснення валютних операцій.
   2. Основні принципи валютного регулювання закріплені у Статуті МВФ, який набрав чинності 27 грудня 1945 р.
   3. 3а класифікацією МВФ, нині у світі практикують п'ять основних типів валютних режимів: курс, фіксований щодо однієї валюти; фіксований щодо кошика валют; з обмеженою гнучкістю; з керованою гнучкістю; незалежно плаваючий курс. Україна, як і більшість держав СНД, входить до групи країн із керованими плаваючими курсами.
   4. Основні засади валютного регулювання та валютного контролю закріплені як в актах загального законодавства, так і в актах спеціального законодавства України.
   5. На сьогодні режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. № 15—93.
   6. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валютне регулювання в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України та Національний банк України.
   7. Національний банк здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті; організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.
   8. Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій.
   9. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валютний контроль в Україні здійснюють Національний банк України (головний орган валютного контролю), органи державної податкової служби, Державний митний комітет України, Міністерство зв'язку України. Комерційні банки є агентами валютного контролю.
   10. Об'єктом валютного контролю можуть бути не будь-які операції з валютними цінностями, а саме ті, які чітко визначені у Декреті Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
   11. Обсяг прав та обов'язків учасників валютних правовідносин залежить від того, чи є вони резидентами, чи нерезидентами за валютним законодавством України.