Порядок і умови виконання покарання у виді арешту

   Арешт як вид кримінального покарання передбачений ст. 60 Кримінального кодексу України. Арешт являє собою короткострокове позбавлення особистої свободи в умовах ізоляції від суспільства. Це своєрідний елемент так званої шокової терапії, застосовуваної до осіб, що вперше вчинили злочин. Арешт встановлюється судом на строк від одного до шести місяців.
   Арешт не застосовується до:
   - осіб, віком до 16-ти років;
   - вагітних жінок;
   - жінок, які мають дітей віком до семи років.
   Порядок і умови виконання покарання у виді арешту регламентуються Главою 17 ВТК (статті 100—105) і Інструкцією "Про організацію виконання покарання у виді арешту в установах кримінально-виконавчої системи", яка розроблена відповідно до Конституції України, Кримінального кодексу України та Виправно-трудового кодексу України та регламентує і конкретизує порядок тримання в установах кримінально-виконавчої системи (далі — установи) засуджених осіб, які відбувають покарання у виді арешту.
   Відповідно до ст. 100 ВТК України особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах. Весь строк покарання засуджені відбувають в одному арештному домі.
   Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається, по-перше, у разі його хвороби, по-друге, для забезпечення його безпеки, по-третє, за інших виключних обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.
   Під винятковими обставинами розуміються будь-які надзвичайні обставини (повінь, землетрус, пожежа, посуха і т. д.). До них можна віднести, наприклад, і особливий психофізичний стан засудженого, пов'язаний із загостреним переживанням факту здійснення ним злочину, якщо є підстави думати, що результат переживань може стати безпосередньою причиною суїциду (самогубства).
   Згідно з Інструкцією ("Загальні положення"), особи, засуджені до арешту (далі — засуджені), тимчасово, до створення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізоляторах (тюрмах) за місцем засудження. На них поширюється дія Виправно-трудового кодексу України та Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, затверджених наказом Державного департаменту України від 5 червня 2000 року № 110, які визначають режим та умови тримання засуджених в установах. Засуджені відбувають весь строк покарання в одному слідчому ізоляторі (тюрмі) в окремих постах або секціях.
   Підставою для тримання осіб, засуджених до арешту, є тільки вирок суду, який набрав законної сили.
   Засуджені несуть обов'язки і користуються правами, які встановлені чинним законодавством України, з обмеженнями, що передбачені законодавством для цієї категорії засуджених, а також випливають з вироку суду та встановлені Виправно-трудовим кодексом України для відбування покарання даного виду.
   Правове становище іноземців і осіб без громадянства, які відбувають покарання у вигляді арешту, визначається законодавством України, що встановлює права та обов'язки цих осіб під час їх перебування на території України, з обмеженнями, які передбачені законодавством для цієї категорії засуджених, а також випливають з вироку суду та встановлені Виправно-трудовим кодексом України для відбування даного виду покарання.
   Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі. Ізоляція виключає вільне спілкування засуджених з особами, що знаходяться поза арештним домом. Мова йде як про особисте безпосереднє спілкування, так і про спілкування за допомогою засобів зв'язку. Сувора ізоляція виключає також вільне переміщення засудженого усередині арештного дому за винятком тих приміщень, де він перебуває постійно чи де проводяться виховні заходи масового характеру.
   Засуджені забезпечуються жилою площею за нормами, установленими виправно-трудовим законодавством України, та тримаються в окремих постах або секціях слідчих ізоляторів (тюрем) по 3—10 осіб в одній камері.
   У разі необхідності та з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку іншого засудженого чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного висновку за вмотивованою постановою начальника установи їх можуть тримати в одиночних камерах.
   Засуджених розміщують у камерах з дотриманням таких умов:
   - чоловіків — окремо від жінок;
   - неповнолітніх — окремо від усіх інших категорій засуджених;
   - засуджених, яких вперше притягнуто до кримінальної відповідальності, окремо від засуджених, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності;
   - засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, — окремо від засуджених, які раніше не відбували покарання в місцях позбавлення волі;
   - засуджених, які раніше працювали в правоохоронних органах, юстиції та суді, — окремо від інших засуджених;
   - іноземців і осіб без громадянства, як правило, — окремо від інших засуджених.
   При розміщенні засуджених у камерах обов'язково враховуються рекомендації соціально-психологічної служби установи.
   Арешт відноситься до так званих шокових покарань з короткочасним терміном позбавлення волі, але досить жорсткими умовами тримання. Умови тримання засуджених до арешту аналогічні умовам тримання засуджених до позбавлення волі, що відбувають покарання у тюрмі на загальному режимі, але фактично є більш суворими за характером своїх обмежень. Так, засудженим до арешту не надаються побачення, за винятком побачень із захисниками. Засудженим до арешту протягом усього строку покарання не дозволяється одержувати грошові перекази, а також посилки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном, туалету, письмове приладдя та необхідні для лікування медпрепарати, а також придбавати продукти харчування і предмети першої потреби.
   Отже, на засуджених до арешту поширюються правообмеження, встановлені виправно-трудовим законом для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.
   Засуджені мають право:
   - на щоденну прогулянку тривалістю одна година, а неповнолітні — до двох годин;
   - на восьмигодинний сон у нічний час;
   - мати при собі і зберігати в камері особисті предмети і речі, перелік яких установлено Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ;
   - одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості;
   - в індивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релігійною літературою;
   - звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і до службових осіб. Пропозиції, заяви і скарги засуджених надсилаються відповідно до Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ за належністю і вирішуються у встановленому законом порядку. Пропозиції, заяви і скарги, адресовані прокуророві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, переглядові не підлягають і не пізніше як у добовий строк надсилаються за належністю. Про результати розгляду пропозицій, заяв і скарг оголошується засудженим під розпис;
   - користуватися настільними іграми;
   - мати побачення із захисником для одержання юридичної допомоги в установленому виправно-трудовим законодавством порядку;
   - користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи.
   За виняткових обставин, при наявності технічних можливостей, засудженим може бути надано право телефонної розмови з близькими родичами.
   Засуджені зобов'язані:
   - бути ввічливими між собою та до персоналу кримінально-виконавчої системи;
   - додержуватись розпорядку, встановленого в установі, і виконувати законні вимоги адміністрації;
   - дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, мати охайний вигляд, постійно підтримувати чистоту в камерах, за графіком чергувати в них;
   - дбайливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого державного майна; виходячи на прогулянку, дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки;
   - при відвідуванні приміщень, де тримаються засуджені, працівниками кримінально-виконавчої системи та іншими посадовими особами вставати і вітатися.
   Засудженим забороняється:
   - установлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших камерах;
   - придбавати, виготовляти, вживати і зберігати предмети, вироби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено;
   - продавати, дарувати чи відчужувати іншим шляхом на користь інших осіб предмети, вироби і речовини, які перебувають в особистому користуванні;
   - грати в настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі;
   - наносити собі або іншим особам татуювання;
   - завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, затуляти оглядове вічко;
   - створювати конфліктні ситуації з іншими засудженими та персоналом установи;
   - придбавати продукти харчування і предмети першої потреби;
   - мати побачення з родичами та іншими особами, за винятком захисників;
   - одержувати грошові перекази, а також посилки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном, туалету, письмове приладдя та необхідні для лікування медпрепарати.
   Соціально-психологічна робота із засудженими спрямована на формування та збереження соціально-корисних навичок, нейтралізацію негативного впливу умов ізоляції на особистість засуджених, профілактику та попередження їх агресивної поведінки щодо персоналу, інших засуджених та щодо себе, усвідомлення провини за вчинені злочини та розвиток прагнення до відшкодування заподіяної шкоди.
   Основними формами соціально-психологічної роботи із засудженими є:
   - індивідуальна робота;
   - просвітницька та культурно-масова робота;
   - правове виховання.
   Самодіяльні організації серед засуджених не створюються.
   Організація соціально-психологічної роботи із засудженими безпосередньо покладається на інспектора із соціально-психологічної роботи.
   Адміністрація установи має право залучати засуджених до робіт з господарського обслуговування установи без оплати їхньої праці, але не більш як на дві години на день.
   Під господарським обслуговуванням розуміється збирання сміття, санітарно-гігієнічне вбирання приміщень, дрібний ремонт приміщень, меблів, господарського інвентарю, робота в пральні, лазні і на інших господарських об'єктах.
   Облік робочого часу здійснюється сумарно Роботи виконуються, як правило, у порядку черговості, особливо в камерах.
   Засуджені виводяться на роботу, де встановлюються додаткові засоби нагляду та забезпечується надійна ізоляція, щоб зазначені особи в період роботи не могли вступати в контакти з іншими засудженими.
   Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування створюють передумови для підтримки організму людини в нормальному стані. Оскільки арешт відноситься до "шокового" покарання, остільки законодавець і прирівняв матеріально-побутове забезпечення засуджених до даного виду покарання до засуджених, що відбувають покарання у виді позбавлення волі. Отже, матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту здійснюється відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.
   Забезпечення матеріально-побутовим та медичним обслуговуванням в арештних домах організовується органами місцевого самоврядування і органами виконання покарань.
   Засудженим надається індивідуальне спальне місце і видаються постільні речі. Заміна постільних речей здійснюється в дні санітарної обробки — один раз на тиждень.
   Засуджені спеціальним одягом не забезпечуються і відбувають увесь строк покарання у своєму одязі.
   Засуджені забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16 06.92 № 336 "Про затвердження норм добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норм заміни одних продуктів іншими та порядку застосування вказаних норм".
   Приміщення, де тримаються засуджені, радіофікуються. Час радіотрансляції визначається розпорядком дня установи.
   Медичне обслуговування здійснюється у порядку, встановленому для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.
   За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися засоби заохочення у вигляді подяки або дострокового зняття раніше накладеного стягнення.
   За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, може застосовуватися стягнення у вигляді догани чи поміщення в карцер: дорослих — строком до десяти діб, а неповнолітніх — до п'яти діб.
   Заохочення і стягнення використовуються як інструменти стимулювання належної поведінки засуджених. Заохочення в даному випадку розглядається як усунення обмежень, пов'язаних з покаранням. Єдиною підставою заохочення засуджених до арешту є їхня добра поведінка. Вид заохочення повинний відповідати характеру і тривалості доброї поведінки засудженого.
   Доброю повинна вважатися поведінка засуджених, яка відповідає Правилам внутрішнього розпорядку, виконанню всіх законних вимог адміністрації, коректному відношенню до її представників, іншим особам, що відвідують арештні дома, а також до інших засуджених, сумлінному виконанню дорученої роботи у випадку залучення засудженого до праці. Стягнення зняті з засудженого у встановленому порядку, не перешкоджають оцінці поведінки засудженого як доброї.
   За загальним правилом, заохочення практикується лише при відсутності стягнень, тому, наприклад, перш ніж оголосити подяку, варто зняти з засудженого раніше накладене стягнення, якщо таке є. Кількість застосовуваних заохочень не регламентується і визначається конкретною ситуацією.
   Стягнення є заходом виховного впливу, що виражається в накладенні додаткових обмежень на засудженого. Єдина підстава накладення стягнення — порушення засудженим установленого порядку відбування покарання. Стягнення повинне відповідати характеру і вазі допущеного засудженим порушення.
   Порушення встановленого порядку відбування покарання означає невідповідність поводження засудженого вимогам внутрішнього розпорядку, тобто порушення режиму відбування покарання, встановленого в арештному будинку.
   Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, засуджених до арешту, регулюється Виправно-трудовим кодексом і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником.
   Засуджені несуть матеріальну відповідальність за завдані ними збитки відповідно до чинного законодавства України.
   До засуджених, якщо вони чинять фізичний опір працівникам установи, проявляють буйство або здійснюють інші насильницькі дії, з метою запобігання заподіянню ними шкоди оточуючим або самим собі допускається застосування спеціальних засобів відповідно до вимог чинного законодавства України.