Про ознаки влади у запорожців

   Клейноди вперше були надані Війську Запорізькому ще польським королем Стефаном Баторієм як знаки незалежного становища низових козаків від польського уряду. “В літо 1576 за Стефана Баторія короля польскаго козаки в лучшій еще строй учинени... Видя у Козаков мужество великеє и з татари на бранех, постави им гетмана й приела им корогов, бунчук й булаву й на печати герб рицер з самопалом й на голові колпак перекривленній, армат й всяких воєнних припасов”. Згодом клейноди жалували козакам і російські царі: 1708 р. Петро І, 1734 р.-Анна Іванівна, 1763 p.- Катерина ІІ.
   Булавою називалася срібна позолочена, часом прикрашена коштовними каменями куля, насаджена на металеву чи дерев'яну (горіхову) палицю, гладенько обстругану, помальовану темною фарбою, завдовжки до трьох з половиною четвертей. Ми довідалися, що булаву використовували у найвіддаленіші від нас часи, наприкінці епохи неоліту й на початку бронзового віку; її знали вже сучасники Троянської війни, оскільки булави знайдено при розкопках Трої. Жителі Кавказу, Сибіру, Фінляндії, Західного краю знали їх задовго до Різдва Христового; згодом булаву стали використовувати татари, через них поляки, а через поляків - і запорізькі козаки. Прапором, хоругвою, чи корогвою, називалася шовкова яскраво-червона хустка із зображеним посередині або білим польським орлом, коли запорожці були за польським королем, або двоголовим російським, коли вони перейшли до московського царя, а по боках - Спасителем і архангелом Михаїлом. Бунчуком називали просту, помальовану начорно палицю завдовжки чотири з половиною аршини, на верхній кінець якої насаджували мідну кулю, а під кулю вставляли волосся з кінського хвоста з чотирма чи шістьма косами поверх волосся. Військову печатку округлої форми виготовляли зі срібла; вона мала зображення козака у гостроверхій шапці, в жупані з ґудзиками на грудях, із шаблею й порохівницею при боці та рушницею через ліве плече, зі списом, “стоящим пред рицером, воина бодрствующаго знаменующим”, і з написом по краю лицевого боку: “Печать славного воіска запорозкого низового” або “Печать войска ея імператорскаго величества запорожскаго низового”. Паланкові, або курінні, печатки були круглими чи чотирикутними, виготовленими зі срібла, із зображенням левів, оленів, коней, місяця, зірок, корон, списів, шабель і луків. Пірнач, або шестопер чи жезл,- та сама булава, лише меншого розміру, зі срібною чи залізною кулею на горішньому кінці палиці, з вертикальними вирізами уздовж кулі, або із особливими виступами у формі наконечників списів упоперек кулі, часом із шістьма перами над кулею. Пірначі, як і булави, використовувалися також з дуже давніх часів: залізні та бронзові пірначі були відомі осетинам і сванетам у V-VII ст. до Р. X.; особливо багато було їх у Сванетії, яку можна вважати батьківщиною пірначів; згодом вони зустрічалися у татар та інших азіатських народів, як знак влади: по-татарськи “буздихан”, або “буздичан”,- воєводський жезл, яблуко якого обтикане гострими цвяхами, й котрий водночас був і булавою, і пірначем.Литаврами називали спочатку залізні, а потім срібні котли з натягнутою на них шкірою і з дерев'яними паличками для ударів по шкірі. Значки - прапори куренів чи сотень. Палиці - звичайні палки, товсті, гладенько обстругані, помальовані під горіх, оправлені з обох кінців сріблом і з тупим залізцем на кінці. Армати, або гармати й мортири,- мідні, залізні, стягнуті обручами, невеликі, переважно польського, російського й турецького виробництва.
   Кожен із клейнодів належав лише певній особі із запорізької старшини. Булаву давали кошовому, він тримав її у правій руці під час військових рал з чого склалася українська приказка: “до голови треба булави”. Прапор, чи хоругва, дарувалася всьому війську, але носив її хорунжий; бунчук -кошовому, але носив його бунчужний або бунчуковий товариш, який тримав його під час походу над головою отамана, щоб подавати знак козакам у бою, куди веде їхній ватажок; військова печатка - військовому судді; курінна чи паланкова печатка - курінному отаманові чи паланковому полковнику; пірнач, або жезл,- полковникові, котрий носив його у себе за поясом і часом вручав його мандрівникові, що проїжджав запорізькими степами, для його повної безпеки в дорозі; литаври - всьому військові, але в особливе завідування довбиша чи политаврника; значки для всіх тридцяти восьми запорізьких куренів, але у відання військового пушкаря. Всі ці клейноди, за винятком “палок до литавр” і військових гармат, запорожці зберігали або в січовій Покровській церкві, або у військовій скарбниці, звідки їх виносили лише за особливим наказом кошового отамана перед загальною чи окремою радою; палички до литавр завжди зберігалися в курені військового довбиша, а всі гармати - в артилерійському цейхгаузі, чи січовій пушкарні, під опікою особливого старшини - пушкаря.
   Клейнодами, або клейнотами, від німецького “Kleinod”, польського “Kleinot” - дорогоцінна річ чи коштовність, у запорізьких козаків називалися військові знаки, регалії чи атрибути влади, при котрих у них відбувалися великі чи малі ради і які вживалися старшинами, відповідно до посади кожного з них. Але що саме розумілося під цими військовими знаками? Відповідь на це питання дає насамперед український літописець Величко. Під 1648 роком, 9 квітня, у нього сказано таке: “По якой елекціи (після прибуття Б. Хмельницького в Микитинську Січ), зараз от кошевого послан до скарбниці войсковой писарь січовій, з нісколькома атаманами курінними й иним значним товариством, взявши там й принесши в раду клейноти войсковіи, тій прето посланніи в скарбниці бывши й клейноти приказанніе взявши, вскорі принесли до ради й вручили их зараз Хмельницкому. Клейноти зась именно были тій: корогов королевская, златописанная, барзо красная; бунчук, тож велце модній, з позлоцістою галкою й древцем, булава срібная позло-цістая, зело майстерно зділанная й каменіем честним украшенная; печать сребная войсковая й котли новій мідній великій з дебошем; к тому теж й три штуки армат полевых з достатком пороху до них й куль, з арматами й пушкарами”. Далі у грамоті про запорізькі клейноди, даній імператрицею Катериною II запорізьким козакам 6 лютого 1763 p., читаємо: “Имянным нашим указом сего 1763 года, февраля 6 дня, повелено в знак к войску запорожскому нашего императорского благоволения й высочайшей милости тому войску по прошеним их дать войсковые клейноты, яко-то: булаву, знамя, бунчук, печать, пернач, литавры, значки й трости”. Тут, таким чином, додано 3 нові знаки: пірнач, значки й палиці, зате не названо гармат. До цього слід додати, що історик князь С Митецький, котрий перебував у Січі з 1736 по 1740 рік, знаком кошового вважає не булаву, а палицю, “в котрій кошового вся честь полягає”. Так само зображений кошовий отаман і в літописі Рігельмана.