ЛЮДИНА І ПРАЦЯ

   Науково-технічний прогрес, як уже говорилося, викликає зміну ролі людини в процесі виробництва, впливає на зміст її трудової діяльності.
   Істотно міняється співвідношення між фізичною і розумовою працею, фізичними й інтелектуальними здібностями. Якщо колись робітник реалізовував у процесі праці переважно фізичні здібності (витривалість, мускульну силу, професійну натренованість), то створення машин, що виконують логічні операції, математичні розрахунки тощо, висуває на перший план такі людські здібності, як уміння аналізувати ситуацію, зіставляти дані, ставити цілі тощо. Чітку межу між розумовою і фізичною працею установити важко. Ремонт комп'ютера пов'язаний і з ручною (фізичною), і з розумовою працею. А чи можна розділити два види праці, наприклад, у діяльності хірурга?
   Однак і в нас, і в усьому світі науково-технічна революція спричиняє посилення розумових функцій праці. При цьому зростає творчий початок - здатність оцінювати ситуацію і приймати самостійні рішення.
   Новітні техніка і технологія стимулюють розвиток здібностей людини й у той же час висувають високі вимоги до особистості працівника. Наслідком помилки робітника-верстатника могла стати одна зіпсована деталь. Помилки оператора автоматичної лінії спричиняють сотні бракованих деталей. Помилки оператора АЕС чи помилки пілота авіалайнера можуть призвести до надзвичайно важких наслідків. Здавалося б, робота зводиться до спостереження за приладами і натискання кнопок, насправді ж, посилюються емоційна напруга, психічні навантаження, зростає роль таких моральних якостей особистості, як почуття відповідальності, самодисципліна, самоконтроль.
   Таким чином, поряд з перетворенням речовинного фактора виробництва значно збільшується роль людського фактора. На досвіді 62 найбільш процвітаючих корпорацій американські послідовники прийшли до висновку: головним джерелом росту продуктивності варто розглядати не капіталовкладення, не автоматику, а людей. Мова йде і про кваліфікацію працівників, і про їхні здібності, і про ставлення до праці.
   Ставлення до праці відображає зв'язок між людиною і суспільством у процесі виробничої діяльності, а також прагнення людини реалізувати свої здібності в праці для прогресу суспільства і свого соціального самоствердження. У нашій країні частина трудящих усвідомлено, ініціативно виконують нормативи праці. Вони виявляють організованість, ощадливість, не миряться з безгосподарністю, розхитаністю, недисциплінованістю. У цьому зацікавлені і суспільство, і сама людина, яка пишається своєю професійною діяльністю, одержує від неї не тільки матеріальне, але і моральне задоволення. Але чимало людей працюють абияк, готові жити на грані бідності, аби не напружуватися на роботі.
   Зміна ставлення до праці пов'язана з подоланням відчуження працівника від праці, розвитком відповідальності з підвищенням загальної культури і кваліфікації працівників; із впровадженням у виробництво досягнень науково-технічної революції, скороченням питомої ваги монотонної, важкої ручної праці; з поліпшенням санітарно-гігієнічних, естетичних умов праці; з оздоровленням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, розвитком виробничої демократії.