Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


Різні форми власності в освіті

Різні форми власності в освіті

   Одним з нових підходів до освіти є істотне скорочення наявності державних структур у сфері освіти, оскільки "державне управління" залишає мало місця для гнучкості, настільки необхідної для ефективного навчання" [37, с. 12]. В Україні з дня проголошення незалежності виникло чимало нових вищих навчальних закладів, у тому числі й недержавної форми власності, яких налічується понад 120, і їх кількість з кожним роком зростає [187, с. 34-35]. А всього в Україні нараховують близько 1 млн 640 тис. студентів. Більшість вищих навчальних закладів підпорядковані Міністерству освіти і науки України, крім військових, релігійних і деяких інших. Фінансуються вони державою частково через бюджет, але останнім часом намітилася тенденція до переведення вищих навчальних закладів на утримання за рахунок місцевих бюджетів [187, с. 34-35].
   З'явилися в Україні як комерційні вузи, так і приватні школи, коледжі, ліцеї. На відміну від державних навчальних закладів, їх особливістю є те, що на кожного викладача в них припадає невелика кількість учнів і студентів. Це більше відповідає східній школі, де в кожного вчителя мала кількість учнів, що поліпшує їх взаєморозуміння. У цілому виграє весь освітній процес.
   Тенденція в державних навчальних закладах до зростання кількості студентів на кожного викладача (раніше було 9 осіб, а зараз цей норматив сягнув 13) не є позитивною, тому що в цих умовах педагог не може досконально вивчити ввірених йому студентів, виявити особистісні характеристики і розвивати їх у потрібному напрямі. Крім того, вища школа, виходячи з вимог часу, має забезпечити безперервність виховання особистості учня, а при такому навантаженні на педагога вузу виховний процес стає проблемним.
   Приватні школи, гімназії, ліцеї, ВНЗ - не данина моді, а скоріше закономірність економічних реформ України. Варто очікувати, що їх кількість і надалі буде зростати.
   На сьогодні всі вищі навчальні заклади, незалежно від форм власності, розробили Статути, що регламентують їх діяльність. У багатьох ВНЗ України змінилася структура. Так, наприклад, Запорізький національний технічний університет складається з 5 інститутів: машинобудівного, фізико-технічного, інформатики і радіоелектроніки, економіко-гуманітарного й інституту безперервної освіти, а також кафедри військової підготовки, що охоплює всі факультети університету, Токмацького технічного технікуму, науково-дослідної частини, центру інформаційних технологій, адміністративно-господарської частини, різних відділів і служб університету, структурних підрозділів соціального забезпечення.
   Тільки з переліку структури Запорізького національного технічного університету (ЗНТУ) видно, що вона є багатофактор-ною, а якщо врахувати, що одночасно в університеті навчається більше ніж 9 тис. студентів, то стає зрозуміло, що управляти навчальним процесом - справа далеко не проста.
   Аналізуючи процес праці, Ф. Егельс писав, що складна праця робить більшу вартість, ніж проста, тому в умовах, коли відтворення складної робочої сили здійснюється за рахунок самого працівника чи його сім'ї, вона має оплачуватися вище ніж проста (звичайна). В умовах колишнього СРСР, коли частину витрат (безкоштовна вища освіта) на відтворення складної робочої сили брало на себе суспільство, і важка, і легка праця оплачувалися практично однаково. Така зрівнялівка в оплаті праці призвела до серйозних негативних наслідків, що виявились в ослабленні раціональної сторони при здобутті вищої освіти, зниженні активності й творчості представників розумової праці і навіть відпливі їх за кордон.
   На сьогодні в умовах ринкових відносин, коли вища освіта є платною, а праця фахівців досить високо оцінюється на ринку праці, змінилося на краще і ставлення до вищої освіти, що зумовило зростання кількості студентської молоді. Цей позитивний фактор сучасної країни потрібно закріпити в майбутньому, тому що підготовка висококваліфікованих фахівців збільшить "людський капітал" суспільства, який дасть змогу вивести країну з глибокої економічної кризи і буде сприяти її розвитку до рівня передових розвинутих країн світу.
   Пожвавлення вітчизняного виробництва валового продукту, збільшення кількості робочих місць - перші ознаки оздоровлення економіки України. Цей успіх варто закріпити.

 
< Попередня   Наступна >