Чоботи і правда

   Синклер Эптон. Медная марка. -X.: Пролетарий, 1924. - 77 с.
   "Звичайно людям краще обходитись без чобіт, ніж без правди, але люди погано знають про це і вважають за краще не знати правди, але ходити в чоботах", - таке цікаве спостереження висловив знаменитий американський письменник Ептон Сін-клер у публіцистичній книзі "Мідний жетон", присвяченій описові звичаїв преси США. Ця книга була надрукована в Америці в 1919 році, і відразу стала популярною. Невдовзі з'явилися її переклади світовими мовами. Цікаво, що в СРСР вона вийшла в Харкові в 1924 році в дещо скороченому перекладі російською мовою у видавництві "Пролетарій" під назвою "Медная марка".
   Слава Ептона Сінклера в Україні була великою. З пильним інтересом тут читалися його романи "Джунглі" (1905), "Король Вугіль" (1917), "Джіммі Гіггінс" (1919). Останній роман інсценізував сам Лесь Курбас і створив за власним текстом блискучу виставу, яка з незмінним успіхом йшла в "Березолі" з прекрасним актором Амвросієм Бучмою в головній ролі. До голосу Е. Сін-клера прислухалися в світі. Усе, що він сказав про американську пресу, мало великий резонанс. Ромен Роллан надіслав йому листа підтримки з Швейцарії, де тоді відпочивав. "Я радий, що бачу Вас по-старому сповненим енергії, але боюся, що з появою в світ Вашої нової книги, Вам доведеться витримати запеклу боротьбу, - писав французький побратим по перу. - Потрібно багато мужності, щоб насмілитися виступити одному проти цієї потвори, проти нового Мінотавра, якому платить данину весь світ - проти преси".
   Назва книжки була промовистою й витлумачувалася на перших же сторінках. Мідний жетон отримували клієнти в касі публічного дому, вибравши жінку, аби потім розплатитися ним за куплені ласки. Але є й інші види проституції, - бататозначно натякав Е. Сінклер, символом яких і є "Мідний жетон". Так читач підводився до цілком певного розуміння журналістики, що її головними ознаками є продажність і служба інтересам великого капіталу.
   За двадцять років спостережень над американською пресою письменник нагромадив численні приклади приховування правди, перекручення фактів, справжньої інформаційної війни за громадську думку. Багато цікавих історій із смаком і властивим Е. Сінклерові хистом розповів він на сторінках книги. Але він виступив у ній і як аналітик. "Царство ділків, - узагальнив письменник, - для забезпечення своєї влади над журналістикою володіє чотирма способами: по-перше, видання власної газети; по-друге, контроль над власниками газет; по-третє, підкуп у вигляді реклами і по-четверте - прямий підкуп". В американському світі, на думку автора, ніби й не залишилося місця для правди, неупередженого висвітлення новин. Особливо нищівно викривається інформаційний магнат США агентство "Ассошіейтед Пресс", від якого виявляються в залежності як від постачальника новин практично всі газети і журнали.
   Небезпека полягає в тому, що суспільство не замислюється над тим, у чиїй владі опиняється його свідомість. Коли читачі беруть до рук ранкову чи вечірню газету і думають, що просто читають світові новини, вони прикро помиляються: вони насправді читають пропаганду, уміло скомпоновану зацікавленою фінансовою владою.
   Останнім часом, свідчить Е. Сінклер, набула поширення купівля газет фінансовими корпораціями. Це вигідніше, ніж створювати нову газету, і тому за це сплачуються величезні гроші. Адже разом з газетою купується читач. "І непомітно для вас, -звертається письменник до читача, - вони беруться спотворювати вашу психіку, усі ваші поняття про довкілля. Ви могли б опиратися, якби ви тільки підозрювали про їхні плани, але вони діють так хитро, що ви навіть і не здогадуєтесь про здійснений ними переворот у вашій свідомості".
   Такі спостереження Е. Сінклера тим більш цікаві, що в багатьох теоретичних дослідженнях висловлюється й обґрунтовується думка про особливий, відмінний від європейського, характер американської журналістики, специфіка якої полягає, нібито, в передачі лише об'єктивних некоментованих новин, у її принциповій непубліцистичності. Е. Сінклер, як бачимо, думає інакше. Пропаганда і агітація ведеться й в американській пресі, але самими фактами, їх добором, комбінацією, замовчуванням про те, що, на думку власників газет, слід приховати від публіки.
   Змалювавши таку безрадісну картину, автор все ж не втрачає оптимізму й бачить вихід із становища. За Е. Сінклером, у суспільстві завжди знайдеться певна група осіб, що поставить правду вище за чоботи й буде готова заплатити за неупереджену, об'єктивну інформацію. У фіналі книги він пропонує створити таку газету.
   Світові продажної американської преси письменник протиставляє соціалістичну журналістику. Він і сам був тоді членом соціалістичної партії, але спостереження за першою в світі державою робітників і селян (тобто СРСР) розчарувало його й призвело до різкого поправіння. Його сподівання на свободу й правдивість соціалістичної преси виявилися грандіозною ілюзією. Насправді її залежність від партійних комітетів різних рівнів, фізичне й моральне нищення талановитих журналістів соціалістичною державою виявилося набагато жахливішим способом придушення вільної думки, аніж купівля преси в капіталістичному світі.