ПЕРЕДНЄ СЛОВО

   Сучасна українська журналістика, мережа якої на нинішньому непростому етапі державотворення все ще перебуває в стадії становлення, має давні й потужні витоки. Останніми роками завдяки ряду перевидань заборонених раніше праць з історії вітчизняної культури, а також праць сучасних учених-журналістикознавців і наші студенти, і журналісти-практики мають все більше можливостей глибше пізнавати ці витоки, гідно поціновувати їх і спрямовувати їхній добротворчий потенціал у практику своїх засобів масової інформації.
   Однак і досі бракує фундаментального, синтезованого дослідження, в якому б об'єктивно і всебічно висвітлювалася багатогранна, сповнена драматизму й динаміки, злетів і падінь, знахідок і втрат, позбавлена усіляких ідеологічних нашарувань І упереджених фальсифікацій історія вітчизняної журналістики. Це той, за влучним висловом Івана Огієнка, не виораний досі обліг, наполегливої роботи на якому його чесним і небайдужим ратаям ще вистачить на багато літ.
   Без перебільшення можна ствердити, що "Історія української преси" Аркадія Животка достойно й відчутно заповнює наявну прогалину. Незважаючи на те, що ця книга з таким великим запізненням повертається в Україну, значення її і сьогодні для нас важко переоцінити.
   Передусім, маємо тепер чи не найповнішу картину того, які й де друковані органи виходили на українських теренах від їх зародків у козацькі часи і практично до початку другої світової війни. Якби скласти окремо назви всіх часописів — і тих, які приходили до своїх читачів десятиліттями, роками чи місяцями, і тих, чиє існування закінчувалося на першому числі, — про які згадує й розповідає автор, вийшов би навдивовиж величезний список.
   Чи не в цьому — одна з характерних особливостей української журналістики: в умовах бездержавності народу, постійних утисків, обмежень і переслідувань українського друкованого слова наша преса утримувалася переважно за рахунок читачів-передплатників та небагатьох меценатів з числа національно свідомих грошовитих особистостей. Тому й мали українські часописи здебільшого короткотривалий період існування, тому й рясно сходили вони після чергового адміністративного закриття чи само припинення через брак коштів усе новими й новими назвами.
   Поряд з відомими особистостями книга ця повертає десятки, сотні досі не знайомих читацькому загалу імен журналістів, редакторів, видавців, авторів, просто небайдужих до долі України представників різних соціальних прошарків і професій, які глибоко були переконані у великій просвітній силі друкованого слова й служили цій справі, незважаючи на загрози втрати роботи чи арешту. Свідченням цьому — іменний покажчик до цієї книги, який цілком доречно вирішив створити упорядник видання, професор нашого інституту Микола Тимошик.
   Всі ці прізвища ретельно і сповна вдалося зафіксувати авторові книги, бо волею долі йому пощастило стояти біля витоків Українського історичного кабінету у Празі, де за підтримки чеського уряду напередодні другої світової війни було зібрану чи не найбільшу в світі колекцію українських книг і періодичних видань.
   Саме завдяки цій обставині Аркадій Животко описав і прокоментував для історії українську діаспорну періодику — практично все, що друкували українською мовою наші земляки, розкидані волею соціальних і політичних обставин в різних країнах Європи, Америки і Австралії. Це те, чого жоден з наших вітчизняних дослідників об'єктивно не зміг та й не зможе зробити в майбутньому.
   З розумінням поставмося ж до деяких неточностей і неминучої в таких випадках неповноти, про що зауважує в своєму історико-біографічному нарисі та примітках упорядник видання. І з вдячністю та захопленням за достойно прожите життя й невтому працю заради української справи згадаймо ім'я Аркадія Животка — громадського діяча, ученого, журналіста і патріота.
   Безумовно, що Животкова "Історія української преси" дасть для сучасних дослідників значний матеріал для подальших наукових пошуків, а читачам, і не лише студентам -журналістам, — цікавий, повчальний і переконливий матеріал з історії вітчизняної культури, складовою якої є друковане слово.

Анатолій Москаленко, директор Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка

   Українська преса суттєво сприяла збереженню та утвердженню культурної самобутності українського народу в часи, коли Україні було відмовлено у власній державі.
   Інтерес до історії української журналістики в наш час є часткою процесу відновлення історичної пам'яті, який спостерігається в Україні після здобуття державного суверенітету і який сприяє формуванню і зміцненню української національної свідомості.
   Книга, що пропонується увазі читача під назвою "Історія української преси", була написана в Німеччині. її автор — український учений Аркадій Животко, який читав курс лекцій з цієї теми в Мюнхенському українському технічно-господарському інституті.
   Аркадій Животко був одним з тисяч позбавлених місця українців (displased persons), які наприкінці другої світової війни опинилися на півдні Німеччини. Саме українським емігрантам — письменникам, ученим, митцям, громадським та політичним діячам — ми завдячуємо тим, що українська література, а також українська журналістика поширилися по всьому світі.
   Перше видання наукової праці Аркадія Животка в Україні є наслідком архівних пошуків у Мюнхені доктора Миколи Тимошика з Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.
   Бюро із співробітництва в Україні Фонду імені Фрідріха Еберта підтримало ідею опублікувати "Історію української преси" для того, щоб повернути її українському читачеві.
   Нехай демократичні традиції української журналістики, про які писав Аркадій Животко в своїй "Історії...", знайдуть своє поширення і збагачення в засобах масової інформації незалежної України.

Вінфрід ШНАЙДЕР-ДЕТЕРС, Керівник бюро Фонду Фріцріха Еберта в Україні