|
Характеристика ключових глобальних проблем сучасності Екологічна загроза. Взаємовідносини людини, суспільства і природи споконвіку були непростими. Але особливо вони загострилися наприкінці 20 ст., коли людство опинилося над екологічною прірвою. Необхідність усвідомити й подолати ситуацію, що склалася, ставить екологічну проблему фактично на перше місце в ієрархії глобальних проблем сучасності, визначає їхню динаміку. "Екологічна небезпека та ядерна загроза, — як зазначив професор Девід Сузукі, — рівною мірою смертоносні для людства. Різниця лише в тому, що загроза ядерної війни — це все ще загроза, а екологічна криза — уже реальність".
Наведемо лише деякі дані, які відображають увесь трагізм екологічного стану планетарних систем.
1. Різке погіршання повітряного басейну планети. За даними ООН, в атмосферу щороку викидається 15 млрд т двооксиду вуглецю, 150 млн т двооксиду сірки, 50 млн т оксиду азоту, 700 тис. т фреонів, 100 тис. т токсичних хімікатів, 500 т свинцю, 10 тис. т ртуті.
2. Катастрофічне зменшення кисню (на 10 млрд т щороку — цього вистачило б для дихання кількох мільярдів людей). 80 % кисню постачає в атмосферу морський фітопланктон, 20 % — тропічні ліси (які нещадно винищуються) та інша рослинність. Але його рівновага порушена антропогенними чинниками: споживачів кисню — безліч, а виробників — жодного. А промисловість, наприклад, СІЛА, Японії, Німеччини взагалі живе за рахунок інших, бо споживає кисню більше, ніж його утворюється на територіях цих країн. Або, скажімо, лише один сучасний пасажирський реактивний літак за 8 год польоту поглинає 50— 75 т кисню, викидаючи при цьому в атмосферу десятки тонн вуглекислого газу.
3. Загроза зміни енергетичного балансу планети. Концентрація вуглекислого газу в атмосфері за останні півстоліття зросла на 20 /6, унаслідок чого він повністю оперезав земну кулю. Виникла реальна загроза зміни клімату з підвищенням температури. Це призведе до танення полярних льодовиків і затоплення значних прибережних масивів.
4. Значно зросла запиленість у містах та одночасно зменшилась освітленість планети.
5. Природному фотосинтезові перешкоджає нафтова плівка, яка постійно утворюється на поверхні морів та океанів унаслідок аварій на транспортних суднах.
6. У повітрі циркулюють отруйні речовини, які створила людина. Вони призводять до мутагенного забруднення. Так, якщо в 1936— 1960 pp. у світі було зареєстровано 4 % народжених з цієї причини неповноцінних дітей, у 1972 р. — 6 %, то в 1980 р. — 10,5 %, а в 1990 р. - близько 13 %.
7. Спостерігається зменшення озонового шару Землі як наслідок потрапляння у верхні шари атмосфери окислів азоту і хлорорганічних сполук, які розкладають озон. Цьому сприяють польоти висотних літаків, запуск космічних кораблів, особливо на твердому паливі, і застосування так званих фреонів у холодильниках, рефрижераторах, в аерозольних упаковках на лаки, фарби, дезодоранти тощо. Особливу стурбованість викликає озонова дірка в Антарктиді, що досягла розмірів 10 млн кв. км і рухається в бік Південної півкулі. Помічено зменшення озону (на 6 %) і над Арктикою (варто пам´ятати, що зменшення озонового шару лише на 1 % призводить до посилення ультрафіолетового випромінювання на 2 % і зростання захворюваності на рак шкіри й на катаракту на 5—6 %). Небезпека посилення ультрафіолетового випромінювання і в тому, що воно вражає все живе, спричинюючи різні мутації в рослин, тварин і людей.
8. Велику загрозу становлять кислотні дощі, які утворюються внаслідок взаємодії атмосферної вологи з продуктами неповного згоряння палива на ТЕЦ, промислових підприємствах, в автомобільних двигунах. Сірчана й азотна кислоти у вигляді дрібних краплин переносяться на величезні відстані й випадають кислотними дощами. Унаслідок цього гинуть ліси, комахи, тварини, руйнуються будівлі, виводиться із сівозмін земля. Так, тільки у Швеції через підвищення кислотності води 18 тис. озер затруєно, у половині з них риба зникла повністю, в інших вона — на межі вимирання, а в Норвегії в 1750 з 5000 озер загинула вся риба. У Швейцарії засихає третина лісів. За оцінками експертів, викиди сірчаного ангідриду становлять 150 млн т, для Європи це 46,6 кг сірки на кожну людину за рік. Загалом збитки від кислотних дощів становлять понад 4 % валового національного продукту.
9. Значної шкоди завдає отруйний тютюновий дим. Підраховано, що він забруднює повітря в сотні тисяч разів більше, ніж будь-який металургійний чи хімічний комбінат. Той, хто курить сигарети, вдихає повітря, забруднення якого в сотні разів перевищує гранично допустимі межі. Вважають, що тютюновий дим у 4 рази шкідливіший за гази безпосередньо з вихлопної труби автомобіля. Це й не дивно, адже цей дим містить близько 200 особливо отруйних речовин. За даними Всесвітньої організації охорони здоров´я (ВООЗ), від хвороб, спричинених курінням, помирає щороку 1,5 млн, а витрати на лікування, пов´язані з цим злом, сягають 100 млрд доларів щороку. Але, на жаль, цигарки й надалі залишаються майже скрізь єдиним дозволеним для продажу продуктом, використання якого спрямоване на вбивство споживача.
10. Наступ пустель. Нині пустелі займають близько 30 % земного суходолу, а в деяких країнах Африки вони сягають до 50 % території. Через бездумне вирубування лісів і розорювання степів пустелі наступають зі швидкістю 6 млн га на рік.
11. Дедалі гострішою стає проблема "водного голоду". Запаси води на Землі значні, але понад 96 % її — це солоні води Світового океану. З усіх запасів прісної води 70 % зосереджені у льодовиках Антарктиди, Гренландії та на гірських вершинах, ще 30 % становлять підземні води. На річки й озера припадає лише 0,02 % усієї гідросфери. Якщо в стародавні часи споживання води на одну людину становило 12—18 л на добу, то сьогодні в розвинутих країнах воно сягнуло до 400 л. Якщо загальне споживання води в 20 ст. зросло в 7 разів, то на промислові потреби — в 21 раз, а наприкінці століття зросло ще в 1,5 разу. Особливо терплять від водного голоду слаборозвинуті країни. За даними ВООЗ, 80 % інфекційних захворювань (малярія, тиф, трахома та ін.), якими вражено понад 1 млрд людей, пов´язані з невирішеністю водних проблем. Нині 1,3 млрд жителів фактично не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд жителів вживають забруднену воду, що й призводить часто (близько 1 млн щороку) до смертельних наслідків. Доказів щодо цього можна навести безліч.
Підраховано, що 80 % хвороб — екологічно зумовлені, тяжкі й нерідко невиліковні. Структура захворювань безпосередньо залежить від якісного складу викидів і виду промисловості. Так, кольорова металургія вражає передовсім серцево-судинну систему, чорна металургія — органи дихання, накопичення пестицидів у продуктах — органи травлення, обміну речовин і кров, хімічна промисловість спричинює алергійно-астматичні захворювання.
Усвідомлюючи катастрофічний стан усіх екосистем атмосфери, гідросфери, літосфери й біосфери, людство робить відчайдушні спроби змінити становище на краще. Створено національні й міжнаціональні природоохоронні органи, проведено сотні тисяч наукових конференцій, прийнято й ратифіковано міжнародні конвенції з екологічних проблем, під ці програми виділяються значні кошти, але всіх цих потуг поки що замало. Людству знадобилася вся його історія, щоб усвідомити і визнати екологічні пріоритети, але йому ще не вдалося відшукати шляхи екологічно безпечного, збалансованого розвитку. Тому нині не тільки країни, а й цілі регіони оголошено зонами суцільного екологічного лиха.
Загроза війни. Це одна з ключових проблем людства. Учені підрахували, що за більш як чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько 300 років були мирними. Майже постійно йшли великі або малі війни, які лише протягом останнього часу забрали понад 3,5 млрд життів. Причому кількість загиблих різко зростала в міру розвитку засобів знищення людей і розширення масштабів воєнних дій.
Названа проблема характеризується трьома основними особливостями (тенденціями):
1. Переростання воєн із локальних у глобальні (світові). У 20 ст. людство пережило дві світові війни. У першу було втягнуто 38 держав, було мобілізовано 74 млн осіб, убито 10 млн і скалічено й поранено 20 млн осіб. У другій відповідно: воювали 72 держави й 110 млн осіб, убито, скалічено й поранено 55 млн осіб.
2. Зростання відсотка загиблих серед цивільного населення (дітей, жінок, людей похилого віку). Згадаймо, що серед загиблих у першій світовій війні 95 % становили військовослужбовці й лише 5 % — цивільне населення; у другій це співвідношення становило 50 : 50, під час війни в Кореї — відповідно 16 % і 84 %, а під час американської агресії у В´єтнамі й радянської в Афганістані — приблизно 10 % і 90 %. Страшна піраміда перевернулася.
3. Вступ людства в космічно-ядерну еру. На межі 80—90-х років 20 ст. людство нарешті покінчило з десятиріччями "холодної війни" і взяло курс на мирне співробітництво. Але вести мову про ліквідацію самої загрози війни поки що рано. У світі нагромаджено близько 60 тис. різних ядерних боєзарядів загальною потужністю приблизно 55 тис. мегатонн, а це — готова матеріальна основа для того, щоб багато разів знищити все живе на Землі.
Відомо, які наслідки може спричинити нова світова війна, навіть якщо вона вестиметься і без застосування зброї масового нищення. І річ не лише в тому, що сьогодні за своїми уражаючими властивостями до неї наближається й так звана звичайна зброя, вогнева могутність якої в повоєнні роки зросла більше ніж у 200 разів. Світ сьогодні буквально нашпигований ядерними й хімічними, енергетичними й промисловими об´єктами, бомбардування яких навіть "звичайною" зброєю може призвести до такого ж жахливого наслідку, як і застосування ядерної. Адже тільки в Європі нині налічується майже 200 атомних електростанцій і 400 атомних реакторів.
Гонка озброєнь є величезною загрозою для людства не лише з погляду небезпеки виникнення термоядерної війни. На неї щороку витрачається нині понад 1 трлн доларів, а це дорівнює затратам праці в сумі приблизно 100 млн людино-років. Під військові бази відводиться значна частина територій, лише в регулярних військах зайнято близько 25 млн осіб. Виготовлення й нарощування величезних арсеналів зброї завдає непоправних збитків навколишньому середовищу. Особливо небезпечними є зберігання й захоронення ядерних відходів, відходів хімічного та біологічного виробництва, аварії на військових заводах, бойових літаків з ядерними й водневими бомбами.
Нова світова війна — це повна катастрофа людства. Як врятувати світ? Зрозуміло, що доядерне, докосмічне мислення вже не годиться. Ситуація вимагає якісно нових підходів, рішень проблем безпеки. Ось чому на порядок денний вийшли питання єдиних загальнолюдських інтересів. Сучасний світ враз став занадто малим і слабким для ведення війн і силової політики: вижити або вмерти в космічно-ядерний вік нам судилося тільки разом.
Ось чому без´ядерний, ненасильницький світ — не тільки вища соціальна цінність, а й необхідна попередня умова для вирішення всіх інших глобальних проблем сучасності. Важлива роль у цьому належить сприйняттю всім світовим співтовариством таких принципів:
1) ядерна війна неприпустима, в ній не буде ні переможців, ні переможених;
2) вона не може бути засобом вирішування спірних питань, тільки за столом переговорів слід з´ясовувати проблеми;
3) відмінності в суспільному ладі, ідеології й релігії не повинні бути перешкодою на шляху врятування людства;
4) щоб вижити, людство повинно ліквідувати ядерну зброю на Землі і не допустити мілітаризації космосу;"
5) безпека одних країн не може бути досягнута за рахунок інших, безпека може бути тільки однаковою, взаємною;
6) вищою цінністю проголошується і стверджується саме життя людини, гарантія прав людини на життя.
Україна гідно відповіла на виклик історії. Будучи третьою ядерною державою світу, вона сама в односторонньому порядку без будь-якої матеріальної вигоди для себе повністю демонтувала весь свій ядерний арсенал (і навіть пускові шахти для ракет), продемонструвавши світові яскравий приклад нової волі й утвердження нових цінностей. Чи наслідує її хто-небудь у цьому? І коли?
Демографічна та продовольча проблеми. З середини 20 ст. відбувається безпрецедентне зростання чисельності населення. З початку віку вона збільшилася з 1,7 млрд до 6 млрд осіб. Нині щороку народжується 130 млн осіб, а помирає 50 млн. Причому 9/10 приросту зумовлені демографічним вибухом у країнах Азії, Латинської Америки, де злиденність і екологічна деградація вже дійшла крайніх меж. До кінця нинішнього століття жителі цих регіонів становитимуть 4/5 усього населення Землі.
За прогнозами, через 45 років населення планети подвоїться. Експерти не передбачають стабілізації населення світу навіть на позначці 10—11 млрд осіб. Вона можлива лише на рівні 14 млрд осіб (за прогнозами це буде десь у 2100 р.) Різниця між 10 і 14 млрд — межею кінцевої стабілізації населення — має критичне значення для навколишнього середовища і для жителів Землі.
Зростання народонаселення світу за десять років еквівалентне всьому населенню Китаю, за рік — Мексики, за місяць — Нью-Йорка. Якщо цей рівень збережеться, то неможливо навіть уявити, якого удару буде завдано природі у 21 ст.
Особливе обурення аргументом, що глобальному навколишньому середовищу загрожує головно зростання населення у слаборозвинутих країнах, висловлюють лідери цих країн. Але прогнозовані Фондом ООН з відтворення населення абсолютні цифри приголомшують. Наприклад, у Кенії, де зараз проживає 27 млн осіб, через тридцять років, за прогнозами, буде 50 млн. Населення Єгипту становить нині 55 млн осіб, кожні чотири роки воно збільшується на еквівалент усього населення Ізраїлю, і через ЗО років там житиме не менше ніж 100 млн осіб. Нігерія, що має 100 млн жителів уже сьогодні, через тридцять років матиме мінімум 300 млн. Усі ці країни вже гранично напружують свої природні ресурси, а це загрожує цілісності екосистем, так що справді страшно й подумати, як вплине подвоєне населення, не кажучи вже про злиденний рівень життя цих "зайвих" багатомільйонних мас. Уже зараз нові епідемії — від холери й чуми до СИІДу — з´явилися в суспільствах, вибитих із колії швидким зростанням населення. У низці держав і регіонів масовий голод із періодичного переріс у постійний, хронічний. Є сумне припущення (точних даних немає), що в 3-тє тисячоліття людство вступило з 1 млрд голодуючих і такою самою кількістю безробітних, з 1,5 млрд знедолених, які тяжко бідують. Адже загальне число людей, що перебувають на межі голодної смерті, уже наприкінці 20 ст. коливалося від 700 до 800 млн осіб.
Пов´язане з таким рівнем приросту соціально-політичне напруження загрожує розвалити соціальний порядок у багатьох країнах зі швидким зростанням кількості населення. Це в свою чергу підвищує ймовірність воєн за недостатні природні багатства, наприклад, за воду. Так, усі 14 країн, залежних від Нілу, переживають демографічний вибух. Але сьогодні в його берегах тече не більше води, ніж у біблійні часи. Аналогічним чином для всіх націй, залежних від ріки Йордан, характерне швидке зростання кількості населення, і суперечки за цей невеликий водний потік зараз починають збільшувати те політичне, соціальне й релігійне напруження, що здавна існує в цьому регіоні. Тигр і Євфрат породжують таку саму проблему — обмеженим водним ресурсом доводиться забезпечувати населення кількох країн, яке зростає шаленими темпами.
Світове населення подвоюється менше ніж за півстоліття, а в слаборозвинутих країнах — кожні 25 років. Важко збагнути, скільки це потребує дров, енергії та сировини, як це вплине на ерозію ґрунтів, викиди парникових газів тощо.
Де ж вихід? Стратегія глобального демографічного переходу до нижчого рівня зростання повинна передбачати такі заходи:
1. Фінансування лікнепу. Головну увагу необхідно зосередити на досягненні вищого рівня грамотності, особливо на підвищенні освітнього рівня жінок. Варто їм підняти свій інтелектуальний і соціальний статус, і вони самі вирішуватимуть, скільки мати дітей.
2. Розроблення ефективних програм зниження дитячої смертності й підтримання міцного здоров´я дітей. Певно, що найсильнішим "протизаплідним засобом" є впевненість батьків у тому, що їхні діти виживуть. Низька дитяча смертність — значуща підстава для батьків вважати, що навіть у невеликій сім´ї діти доживуть до зрілого віку, продовжать генотип і забезпечать батькам спокійну старість.
3. Гарантію повсюдної доступності засобів контролю за народжуваністю разом з інструкціями, що відповідають культурним особливостям населення.
Варто відзначити, що успіх може бути гарантованим лише за умови, коли всі названі аспекти розглядатимуться одночасно і з урахуванням їхнього взаємозв´язку. Усі умови повинні бути створені одночасно, і це дасть змогу зберігати стабільність інколи протягом десятиліть. Приклад цього — штат Корала на південному заході Індії. Попри те, що в цій частині світу населення нестримно зростає, Корала нагадує швидше Швецію, ніж розташований поряд Бомбей, адже населення цього штату стабілізувалося на нульовій позначці. На жаль, для слаборозвинутих країн це явище виняткове, а для індустріально розвинутих — уже звичне, адже вони мають низький рівень народжуваності і смертності й відносно стабільне населення. Між білим і кольоровим населенням зберігаються тенденції величезного пропорційного дисбалансу. І це також не може не турбувати.
Забезпечення людства сировиною та енергією. Проблема охорони й раціонального використання природних ресурсів глобальна вже хоч би тому, що всі держави взаємопов´язані і взаємозалежні в питанні забезпечення сировиною й енергією. Вона загострюється і вкрай нерівномірним розміщенням корисних копалин на планеті. Майбутнє багато в чому залежить від взаємовідносин держав, які володіють природними ресурсами і які споживають їх. Нееквівалентний обмін веде до вибуху.
Особливо гостро стоїть проблема ґрунтових ресурсів. За підрахунками вчених, нині під сільськогосподарські культури використовується 10—11 % усього суходолу Землі (1,5 млрд га). Якщо взяти до уваги, що 60 % з них становлять малопродуктивні землі, то стає зрозумілим, що ґрунтовий шар землі експлуатують понад міру. Як наслідок цього — вивітрювання гумусу (найродючішого шару землі), засоленість, спустелювання (щороку втрачається 6—7 млн га родючих земель) і, звичайно, втрата родючості. В Україні зіпсовано 60 % чорноземів, з географічної карти через варварське господарювання щезло 20 тис. малих річок. Тільки аварія на ЧАЕС назавжди вилучила із землекористування 6 млн га землі.
Гостру тривогу викликає оцінка стану невідновних ресурсів. Відомо, що за період після другої світової війни із надр Землі видобуто стільки сировини, скільки за всю попередню історію. Щороку подається на-гора 25 т на кожного жителя планети, причому 92—95 % піднятої сировини не використовується повною мірою або за призначенням, а йде у відвали, захаращуючи довкілля. Прискорення темпів видобування корисних копалин не минає безслідно, оскільки навіть за оптимістичними прогнозами їхні запаси обмежені й значною мірою їх уже вичерпано. За розрахунками, алюмінію й кам´яного вугілля вистачить іще на 560 років, заліза — на 250, олова, міді, цинку — на 35—40, золота, срібла, нікелю, платини, нафти, газу — на 70—80 років. Особливої гостроти набуває й енергетична проблема. За період з 1965 по 1995 р. світове виробництво збільшилося: вугілля і сталі — у 2,2 разу, нафти й газу — у 2,5 разу, електроенергії — у 4,1 разу. Щорічне споживання енергоресурсів перевищувало 10 млрд т умовного палива (у 1960 р. — 2,7 млрд т). 60 % енергетичного балансу світу становлять нафта й газ, запаси яких швидко вичерпуються, тому в найближчі півстоліття у структурі світового енергетичного балансу слід чекати докорінних змін: перехід до енергії, яка базується на практично невичерпній основі — перехід до ядерної енергетики; заміна нафти й газу на вугілля; широке використання вітру, припливів і відпливів та сонячної енергії. Буде здійснюватися перехід до ресурсо- й енергоощадних технологій (але вартість енергії зростатиме), виникнуть глобальні й регіональні системи енергопостачання.
Подолання слаборозвинутості. Ідеться не просто про уповільнений розвиток, а й про катастрофічне відставання цілих регіонів світу (з майже 200 держав світу таких понад 140). Водночас їхній потенціал досить значний: 60 % світових розвіданих запасів копалин; 60 % земель, придатних для землекористування, в них проживає 2/3 населення світу. Але останнім часом розрив у рівні життя розвинутих і відсталих країн не тільки не зменшився, а навіть збільшився. І причиною цього є як низка географічно-кліматичних показників, так і політика неоколоніалізму, характерними ознаками якої є:
1. Викачування природних ресурсів. Наприклад, США задовольняють за рахунок імпорту 50—75 % своїх потреб, розвинуті країни Європи — 30—60 %, Японія — працює майже повністю на привізних ресурсах.
2. Використання дешевої робочої сили. Наприклад, на кожен долар інвестицій в економіку відсталих країн американські компанії одержують 5 доларів, а слаборозвинуті країни одержують за свої природні ресурси 1/6—1/10 їхньої вартості.
3. Економічна, соціальна й медична незахищеність — 1 млрд зовсім безграмотних, 1 млрд — не забезпечені житлом, понад 1 млрд безробітних, 1,5 млрд не одержують ніякої медичної допомоги, і це призводить нерідко до поширення різних епідемій.
4. Постійне зростання заборгованості розвиненим країнам. Борг сягає вже за 1 трлн, прибутки транснаціональних корпорацій зростають щороку на 100 млрд доларів. Борговий зашморг, який накинули іноземні "фінансові благодійники", стає все тугішим: за останні 10—15 років тільки у вигляді поточних погашень боргів та відсотків було сплачено астрономічну суму — понад 1 трлн доларів, однак сумарний борг за цей час зріс іще в 3,5 разу.
5. Гостра нестача продовольства змушує щороку імпортувати до 100 млн т зерна.
6. "Утеча умів" (міграція найбільш кваліфікованих кадрів).
7. Втягування в гонку озброєнь (щорічні військові витрати сягають 200 млрд доларів).
Пропонуються такі шляхи подолання відсталості:
- створення нового, справедливого міжнародного економічного порядку, соціальної безпеки для кожної держави;
- суттєве зниження військових витрат;
- активізація пошуків внутрішніх ресурсів самозабезпечення;
- міжнародна допомога, інтеграція в міжнародні структури;
- нова система міжнародно-правових угод і договорів.
Без цього "мішки з грішми" можуть перетворитися на бочки з порохом. Рано чи пізно індустріально розвинутим країнам доведеться вибирати між політикою сили та безсоромного грабежу й можливістю співробітництва на справедливій основі.
Ще одна досить важлива проблема в плані подолання відсталості — зміна самого вектора економічного розвитку. Проблема стійкого, збалансованого розвитку, звичайно, стосується всіх держав, але особливо слаборозвинутих: вони не мають права йти антиекологічним шляхом розвитку економіки попередників, інакше всіх чекає самознищення.
Освоєння Космосу і Світового океану. Дослідження Космосу прискорило здійснення багатьох важливих практичних досліджень у галузі науки, техніки й управління. Створено принципово нові засоби радіо- і телевізійного зв´язку, забезпечено якісно новий рівень вивчення структури Землі, її ресурсів, клімату і погоди. Космос використовується для створення глобальної системи зв´язку, космічних рефлекторів, за допомогою яких можна буде освітлювати вночі цілі міста, для ретрансляції телевізійних програм між континентами, забезпечення зв´язку на морі, передавання фототелеграфних зображень, підвищення достовірності метеорологічних прогнозів, інформації про рух штормів, ураганів та повеней. Але освоєння космічного простору вимагає колосальних коштів, які перевищують можливості окремих, навіть найрозвинутіших, країн. Тому виникає об´єктивна потреба в об´єднанні зусиль людства заради широкого освоєння Космосу.
Одночасно використання Космосу може мати й агресивну спрямованість. Тому людство не повинно допустити мілітаризації Космосу.
Виняткове значення в житті людства має освоєння Світового океану. Світовий океан — це не тільки транспортні перевезення, це — сховище величезних запасів корисних копалин, які з часом будуть замінювати ресурси суходолу. Світовий океан міг би внести значний вклад у вирішення продовольчої проблеми, оскільки в морській воді міститься більше половини всіх рослин, а різних видів тварин — ще більше. Важлива його роль і в зміні клімату (всесвітня "кухня погоди на Землі"). Величезну енергію містять припливи й відпливи Ла-Маншу, які могли б задовольнити потреби всієї Європи в електроенергії. На превеликий жаль, Світовий океан усе більше перетворюється на вселенське звалище відходів. Тільки на початку 90-х років 20 ст. у його води було скинуто 20 млрд т сміття — від консервних банок до радіонуклідів.
Відзначені тут, а також і всі інші глобальні проблеми роблять середовище проживання людини єдиним планетарним цілим, де тісно взаємодіють природні й соціальні чинники. Без урахування їх уже неможливо скласти раціоналістичне уявлення про сучасні традиції світового розвитку, про майбутнє людства.
|
