Політичною діяльністю в широкому розумінні слова називають усю сукупність дій, в яких реалізуються соціально-політичні відносини. Саме тому війну, насильство, примус тощо називають продовженням політики. У цьому розумінні до політики можна віднести акти шантажу, підкуп, погрози і власне застосування сили, хоча в сучасній світовій практиці така діяльність сприймається як неправомірна, незаконна і тому підлягає осудові. Заходи і засоби панування якоїсь спільноти або протидії їй, здійснювані в межах правової регламентації, існуючих конституційних вимог та чинного законодавства, становлять політичну діяльність у вузькому розумінні слова — власне політичну діяльність.
   До конкретних проявів власне політичної діяльності відносять методи й засоби волевиявляння суб´єктів політичного життя, зокрема такі, як участь у виборчій кампанії, дії, пов´язані з прийняттям законів та інших правових актів загальнодержавного масштабу, боротьба політичних партій та організацій за встановлення певного політичного режиму або форми державного устрою, участь у національно-визвольному русі. У межах власне політичної діяльності здійснюються управління соціально-політичними процесами та інституціями, дипломатична практика та ін. Політична діяльність детермінується інтересами і потребами людини, які реалізуються шляхом її участі в різноманітних інституційних та стихійних формах такої діяльності.
   Визначальним чинником політичної діяльності є політична свідомість. Беручи участь у політичних процесах, люди керуються певними ідеями, поглядами, переконаннями, почуттями і настроями. Політична свідомість є формою усвідомлення групових потреб та інтересів і засобів задовольняння їх, а отже, вона визначає організацію й розвиток політичної діяльності, головні форми якої врешті-решт підпорядковані боротьбі за владу, за панування з метою задовольнити переважно групові інтереси. Активна роль свідомості у здійсненні політичної діяльності полягає в тому, що пізнавальна діяльність спонукає діяльність практичну. На основі певних теоретичних концепцій виробляються програмні положення і вимоги, з них випливають або ними визначаються стратегічні й тактичні настанови, реалізація яких приводить до розроблення конкретних практично-політичних планів, до проголошення гасел і закликів, прийняття резолюцій і, нарешті, до конкретних дій. Таким способом відбувається зв´язок політичних ідеалів з предметною політичною діяльністю.
   У структурі політичної діяльності слід розрізняти діяльність як політичну участь (участь у політичному житті суспільства) і діяльність як політичне функціонування. Політична участь — це здійснення певних акцій, заходів з метою висловити інтереси, позиції, вимоги і настрої, що панують у масах, формувати їх, а також, і це чи не найголовніше, з метою вплинути на органи влади аби змусити їх до здійснення вимог, заявлення протесту чи підтримання певних рішень.
   Конкретні форми політичної участі можуть тяжіти до екстремістського стилю або до взаємного узгодження. Екстремізм тут слід розуміти як схильність до крайніх заходів і дій, нетерпимість, несприйняття інших позицій, поглядів чи рішень, абсолютну безкомпромісність. Екстремізм виключає можливість враховувати в здійсненні політики, у вирішенні спільних проблем багатоманітності думок, інтересів спільнот. Часто екстремістська політика буває пов´язана з настановою на використання сили, примусових засобів впливу, нав´язування за допомогою крайніх заходів якоїсь однієї обмеженої позиції усім людям.
   Політична діяльність у стилі узгодження інтересів ґрунтується на принципі толерантності (тобто терпимого ставлення при загальній незгоді, незбігу з інтересами і позиціями інших політичних сил); на визнанні правомірності існування й здійснення багатоманітних інтересів і цілей, які не суперечать правам і свободам людини (принцип плюралізму); на компромісності політики, а це означає схильність іти на поступки, жертвувати якоюсь часткою своєї позиції задля досягнення згоди, взаємоприйнятності устремлінь. Політична згода, або консенсус, на відміну від одноманітності й однодумства, — це згода в головному, згода, якої досягають шляхом взаємних поступок. Вона є єдино можливою передумовою й основою співіснування різноманітних соціальних спільнот.
   Політична діяльність може спрямовуватися на збереження, певні зміни існуючого суспільного і державного стану чи на покращення ролі суб´єктів політичної діяльності на основі збереження законів, політичних і правових норм чи на основі внесення деяких змін до них. Тут можуть бути використані різноманітні засоби впливу як адміністративного, правового, так і економічного, соціального та морального характеру.
   У політичному житті суспільства громадяни беруть участь у таких практичних заходах, як демонстрації, маніфестації, пікетування, мітинги, вибори представницьких органів та усілякі кампанії, що проводяться політичними партіями й організаціями.
   Політична демонстрація — масова хода, яку запроваджено для висловлення певного суспільно-політичного настрою, вимоги, солідарності, протесту тощо. Демонстрації проводяться і з метою привернути увагу громадськості і влади до якоїсь певної соціальної проблеми, висловити вимогу до вирішення її.
   Маніфестація — публічний масовий виступ для проголошення ідеї або низки ідей, які випливають із нагальної соціальної проблеми, у формі зосередження прихильників цієї ідеї в одному місці, скандування гасел і закликів, проголошення промов, піднесення транспарантів.
   Мітинг — публічне зібрання, запроваджене для обговорення певних актуальних суспільно-політичних питань та для формування психологічної готовності індивідів до безпосередньої дії на реалізацію їх. Це зібрання прихильників якоїсь ідеї, яка тут перетворюється на вимогу (заборонити чи дозволити, підтримати чи засудити та ін.).
   Своїми діями (промови, скандування, транспаранти), навіть самим фактом численного зібрання присутні пропагують ідею, яка об´єднала їх. При цьому вони тісніше згуртовуються, виникає готовність негайно і безпосередньо приступити до здійснення ідеї. Мітинги були однією з початкових і найпоширеніших форм політичної участі в період відродження політичного життя нашого суспільства, починаючи з другої половини 80-х років. Синдром "мітингової демократії" є ознакою ранньої стадії політичного розвитку суспільства, політичним діячам якого притаманна претензія на панування якоїсь однієї ідеї, переважання емоційного над раціональним, заміна логічних аргументів силою галасування. В умовах мітингового стилю політичної боротьби важко або й зовсім неможливо досягнути згоди. Протистояти пануючій ідеї мітингу може лише мітинг іншої ідеї.
   Політичні вибори — це комплекс заходів щодо формування керівних органів держави, партій, громадських організацій, обрання представників, а також делегатів на представницькі зібрання, з´їзди тощо. Здебільшого вибори передбачають такі процедури, як проголошення, утворення виборчих округів та дільниць, складання списків виборців, висування й реєстрація кандидатів, проведення передвиборної агітації, голосування, підрахунок голосів, оголошення результатів, проведення, за необхідності, повторного голосування чи повторних виборів.
   Політична участь — це здійснення громадянами різноманітних актів, заходів, спрямованих на реалізацію своїх інтересів, потреб, поглядів через вплив на державні органи та громадські організації, виконання ними прийнятих рішень. Розрізняють різні типи політичної участі, серед яких індивідуальна й колективна, добровільна й примусова, активна й пасивна, традиційна й новаторська, законна й нелегальна.
   Культура політичної участі визначається тим, наскільки громадяни знають процедури здійснення політичних акцій та норми, що їх регламентують. Проте головне тут — настанова на множинність світу, на цінність спільності, цілісність суспільства, узгодженість існування спільнот.
   Політичне функціонування — це здійснення діяльності різних політичних інститутів (державних закладів, політичних партій, організацій тощо), управління спільними справами, процесами, задоволення нагальних потреб суспільства та соціальних груп. Це професійна апаратна політична діяльність. Політичне функціонування включає в себе такі форми, як добір і використання кадрів, визначення механізмів прийняття рішень, власне прийняття їх, організація, здійснення, контроль за цими процесами. Характер і зміст політичної діяльності визначаються традиціями, що склалися в суспільстві, правилами й інструкціями.
   Різновидом політичного функціонування є політичне лідерство. Політичним лідером може бути глава держави, керівник політичної партії, громадського руху, об´єднання. Ознаками політичного лідерства є визнання більшістю громадян, членами певної політичної структури конкретної людини за найвищий авторитет, готовність підкорятися їй, виконувати її настанови.
   Отже, політична діяльність — це різноманітні форми, методи та засоби реалізації соціальних інтересів, потреб, цінностей громадян та їхніх об´єднань за допомогою політичної влади; це свідома, цілеспрямована боротьба за завоювання, зміцнення й використання політичної влади, участь у керівництві та управлінні державними і громадськими справами, численні форми впливу на них. Політична діяльність є внутрішньо суперечливою. Вона містить у собі спрямованість на вторинні щодо безпосередніх потреб людей цілі — реалізація певних принципів — і водночас сприяє становленню людини, її соціалізації. В історії політичного розвитку суспільства закономірно відбуваються процеси лібералізації політичної діяльності, становлення правових норм політичної участі, піднесення ефективності керівництва.