Загальні положення

   Сплата єдиного податку являє собою спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, особливості застосування якої закріплено Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 р., що з 19 вересня 1999 р. діє у редакції Указу від 28 червня 1999 р. (далі — Указ). Цей Указ було прийнято з метою реалізації державної політики з питань розвитку і підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей відповідно до п. 4 розділу ХV “Перехідні положення” Конституції України. Застосування такої системи є найбільш поширеним способом оподаткування доходів суб’єктів малого підприємництва, що введений в дію з 1 січня 1999 р., причому таким суб’єктам надано право вибору між оподаткуванням за загальною чи спрощеною системою.
   Сьогодні спрощена система оподаткування обліку і звітності регламентується великою кількістю нормативних актів, особливе місце серед який посідають:
   1) вищевказаний Указ Президента;
   2) Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат суб’єкта малого підприємництва—юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування обліку і звітності;
   3) Порядок видачі Посвідчення про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва — юридичною особою;
   4) Розрахунок сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва — юридичною особою;
   5) Порядок видачі Посвідчення про сплату єдиного податку (для фізичних осіб);
   Згідно зі ст. 1 Указу спрощена система вводиться для суб’єктів малого підприємництва: фізичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, і юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми і форми власності. Однак згідно з п. 7 Указу не можуть бути платниками єдиного податку:
   - суб’єкти підприємницької діяльності, для роботи яких відповідно до Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” необхідне придбання спеціального патенту;
   - довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні і небанківські фінансові організації;
   - суб’єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам-учасникам і засновникам даних суб’єктів, що не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25%;
   - суб’єкти, що здійснюють спільну діяльність, визначену в ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”;
   - фізичні особи — приватні підприємці, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, а також пально-мастильними матеріалами (зазначимо, що юридичним особам, які здійснюють торгівлю переліченими вище товарами, перехід на єдиний податок не забороняється).
   Зазначимо, що Указом закріплено вичерпний перелік податків і зборів, платником яких не є суб’єкт, який сплачує єдиний податок:
   1) ПДВ, крім випадків, коли суб’єкт самостійно приймає рішення бути платником такого податку;
   2) податок на прибуток;
   3) податок на доходи фізичних осіб;
   4) плата (податок) за землю;
   5) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
   6) збір на обов’язкове соціальне страхування;
   7) збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
   8) комунальний податок;
   9) податок на промисел;
   10) збір на обов’язкове пенсійне страхування;
   11) збір за видачу рішень на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг;
   12) внески у Фонд соціального захисту інвалідів;
   13) внески в Державний фонд сприяння зайнятості населення;
   14) плати за патенти відповідно до Закону “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”.
   Інші податки і збори (обов’язкові платежі), передбачені статтями 14 і 15 Закону України “Про систему оподаткування”, сплачуються суб’єктами, які перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності у загальному порядку.
   Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку в таких розмірах: до місцевого бюджету — 43 відсотки; до Пенсійного фонду України — 42 відсотки; на обов’язкове соціальне страхування — 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення — 4 відсотки) для відшкодування витрат, здійснюваних відповідно до законодавства у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, обумовлених народженням і похованням.
   Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподаткованого доходу за підсумками звітного року такого платника й осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов’язань як самого платника податку, так і осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його родини, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
   Спрощена система оподаткування, обліку і звітності для юридичних і фізичних осіб має істотну різницю, тому їх необхідно розглянути окремо.