§ 2. Забезпечення доступності правосуддя в адміністративному судочинстві

   Серед проблем реформування судової системи України одне з центральних місць посідає проблема доступу до правосуддя, яка має багато різних аспектів. Пошук оптимальної моделі правосуддя безпосередньо пов'язаний з дослідженням та розв'язанням саме цієї проблеми, оскільки становлення правової держави, громадянського суспільства органічно пов'язані з ефективним, доступним і справедливим правосуддям.
   Доступність правосуддя — це нормативно закріплена і реально забезпечена можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Основними елементами (одночасно і гарантіями) доступності правосуддя є:
   1) організаційно-правові — судоустрій та судочинство;
   2) матеріальні (економічні).
   Перші пов'язані з територіальною наближеністю судів до населення, створенням умов, що сприятимуть зайняттю суддівських посад висококваліфікованими спеціалістами, раціональною організацією роботи апарату суду, порядком порушення справ у суді, їх розглядом, строками судового розгляду, створенням надійного механізму забезпечення можливості оскарження судових рішень та їх реального виконання тощо.
   Другі означають встановлення розумних судових витрат і створення процесуального механізму відстрочення або часткового чи повного звільнення від оплати судових витрат на користь держави; належне фінансування судової діяльності, що забезпечує можливість незалежного правосуддя; надання кваліфікованої юридичної допомоги на пільгових умовах певним категоріям населення, що випливає з міжнародно-правового принципу, згідно з яким надання юридичної допомоги має розглядатися не як акт милосердя, а як обов'язок усього суспільства в цілому.
   Проблема доступності правосуддя в адміністративному судочинстві пов'язана із запровадженням оптимальної моделі адміністративної юстиції.
   Відомі чотири основні способи (типи) здійснення правового захисту громадян від неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів публічної влади (або чотири моделі адміністративної юстиції):
   1)  адміністративний, коли перевірку законності, обґрунтованості й доцільності прийняття і виконання адміністративних актів здійснюють спеціальні органи адміністративної юрисдикції, які підтримують різноманітні тісні зв'язки з апаратом управління і не підконтрольні судам загальної юрисдикції (інколи цю модель адміністративної юстиції називають французькою);
   2) адміністративно-судовий, або німецький, тип, коли адміністративна юстиція характеризується створенням спеціалізованих адміністративних судів для розгляду спорів, які виникають у сфері функціонування органів управління; адміністративні суди становлять єдину систему і вони незалежні у здійсненні функцій правосуддя від державної адміністрації та інших судових органів країни;
   3)  “квазісудовий”, коли для розгляду адміністративно-правових спорів утворюється система особливих державних органів, спеціальних трибуналів, котрі не входять до судової системи, а у ній, у свою чергу, функцію адміністративної юстиції виконують звичайні суди; таку систему організації адміністративної “квазіюстиції” називають англосаксонською (вона функціонує, зокрема, в США, Великій Британії);
   4) загальносудовий, коли скарги на дії, бездіяльність, рішення органів публічної влади розглядають та вирішують загальні суди, використовуючи при цьому цивільно-процесуальні форми (такий спосіб судового захисту застосовується дотепер в Україні, Росії та інших країнах СНД).
   Проте за будь-яких обставин адміністративна юстиція — це дійовий засіб правового захисту суб'єктивних прав та законних інтересів громадян.
   Нині в Україні, за умов перевантаженості судів цивільними і кримінальними справами, повноцінний розгляд адміністративно-правових спорів загальними судами проблематичний, оскільки веде до порушення термінів розгляду справ, тяганини тощо.
   Створення вітчизняної системи адміністративних судів має сприяти забезпеченню доступності до правосуддя навіть за умов істотного збільшення звернень до суду.
   На доступність правосуддя в судочинстві адміністративних судів (тобто в адміністративному судочинстві) можуть реально впливати такі чинники:
   - відповідність національного правосуддя певним міжнародно-правовим стандартам доступу до правосуддя; 
   - забезпечення будь-якій особі, права та свободи якої порушені, ефективних засобів правового захисту від органів публічної влади незалежно від їх рівня; 
   - забезпечення державою зацікавленій особі, яка не має коштів на оплату послуг представника, безкоштовної юридичної допомоги; 
   - створення такої системи адміністративної юстиції, яка б не вела до перевантаження судів (суддів) справами; 
   - встановлення чіткої (в певних випадках спрощеної) процедури розгляду адміністративних спорів (справ); 
   - визначення і встановлення достатніх, але нетривалих термінів розгляду справ; 
   - територіальна наближеність адміністративних судів до населення; 
   - організація підготовки кадрів для адміністративних судів з метою забезпечення їх висококваліфікованими спеціалістами; 
   - встановлення чіткого порядку порушення адміністративних справ у суді, порядку їх розгляду та оскарження судових рішень; 
   - забезпечення реального виконання судових рішень; 
   - виконання рекомендацій Ради Європи “Про ефективний доступ до права та правосуддя малозабезпечених” щодо: заходів підготовки юристів відповідної спеціалізації, відкриття спеціалізованих юридичних консультацій; можливості повної або часткової оплати юридичних послуг; розширення участі неурядових і громадських організацій під час надання ними правової допомоги у квазісудових формах вирішення спорів (посередництво та примирення), відповідних податкових пільг у цих випадках; спрощення правових процесів; 
   - забезпечення достатнього фінансування адміністративних судів з метою забезпечення їх незалежності від виконавчих та інших органів публічної влади; 
   - збереження (в розумних межах) системи адміністративно-юрисдикційних органів для розгляду певних категорій адміністративних справ до набуття адміністративним судочинством можливостей розгляду всіх адміністративно-правових спорів (справ) та чіткого визначення процесуальних механізмів їх вирішення.
   Аналіз законодавства про судоустрій в Україні дає змогу окреслити засади доступності правосуддя в адміністративному судочинстві. Насамперед усім суб'єктам адміністративно-правових відносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і не-упередженим судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді й на участь у розгляді своєї справи у суді будь-якого рівня.
   Суди здійснюють правосуддя самостійно. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняються і тягнуть передбачену законом відповідальність.
   Правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
   Кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді. Причому надавати правову допомогу може не тільки адвокат, а й інша особа, яка є фахівцем у галузі права та за законом чи дорученням має право на надання такої допомоги. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно.
   Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його справи. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом.
   Судочинство в Україні провадиться державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі.
   Судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язковим до виконання усіма органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території нашої держави.
   Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду.
   Формування системи адміністративних судів та їх діяльність неможливі без необхідних для цього матеріальних коштів.
   У адміністративних судах розглядати і вирішувати справи повинні спеціально підготовлені фахівці. Розробка програм навчання, стажування осіб, що претендують на заміщення посад суддів адміністративних судів, — це тільки перші кроки у напрямку забезпечення спеціалізованих судів кваліфікованими кадрами.
   І, нарешті, правова освіта. Громадяни мають знати про цілі утворення адміністративних судів, усвідомлювати необхідність їх формування, бути впевненими, що їх права надійно гарантуються зверненням до суду, забезпеченням вільного доступу до будь-якої судової інстанції.