Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


2.3. Економічні ідеї Г.Ч. Кері

2.3. Економічні ідеї Г.Ч. Кері

   Генрі Чарльз Кері (1793 – 1879) – відомий американській економіст, представник класичної політичної економії, бізнесмен, фабрикант. Його економічні погляди сформувались як під впливом ідей англійської класичної школи, так і особливих історичних умов розвитку США у першій половині ХІХ ст. Перемога над Англією у боротьбі за незалежність в кінці XVIII ст., наявність вільних родючих земель та інших природних багатств, широка імміграція капіталів і технічної культури Старого Світу, відсутність феодальних гальм прискорили розвиток капіталістичних відносин і економічного зростання США.
   Своєрідність соціально-економічного розвитку країни знайшла відображення в оригінальних підходах Г. Ч. Кері до трактування основних понять класичної політичної економії. Його політична економія була поєднанням критики існуючих економічних проблем та особистих поглядів окремих її представників. Вчений не сприймав Т. Мальтуса та Д. Рікардо за песимізм та провокування ворожнечі між класами і націями, засуджував погляди А. Сміта, пов’язані з обґрунтуванням фритредерства.Економічні погляди Г. Ч. Кері були викладені у 13 книгах, численних памфлетах та багатьох газетних статтях. Найбільш відомі його твори – „Нариси про норму заробітної плати” (1835) у 3 томах, „Принципи політичної економії” (1837 – 1840) у 3 томах, „Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури та комерції” (1850), „Принципи соціальної науки” (1865). У своїх працях Г. Ч. Кері:
   – розглядав політичну економію як науку про багатство, яка вивчає об’єктивні та незмінні економічні закони, подібні законам природи;
   – визначав вартість товарів не кількістю праці фактично витраченої на її виробництво, а витратами виробництва цього товару за даних умов. На думку Г. Ч. Кері, вартість товару формується за рахунок двох чинників: природи та праці людини. При цьому вчений стверджував, що зі зростанням продуктивності праці, відносні (середні) витрати ресурсів на виробництво продуктів зменшуються. А це, за міркуванням Г. Ч. Кері, веде до зменшення цінності капіталу (засобів виробництва) і зниження процента, тобто тієї частки продукту праці, яка сплачується власнику капіталу. Відповідно з тим, зростає цінність праці та її частка в продукті;
   – стверджував, що капіталізм сприяє економічному розвитку суспільства. Г. Ч. Кері вважав, що зростання продуктивності праці та зниження витрат на виробництво товарів веде до збільшення багатства суспільства, підвищення добробуту різних соціальних груп;
   – розробив закон гармонії інтересів, у якому критикуючи вчення Д. Рікардо про доходи, обґрунтовував відсутність підстав для соціальних суперечностей між учасниками виробництва. Згідно цього закону,капіталістичне суспільство характеризується „повною гармонією всіх істинних і справжніх інтересів між різними класами людського роду” [33, c. 507]. На думку Г. Ч. Кері, з зростанням продуктивності праці частка робітників у національному продукті збільшується абсолютно і відносно, а частка підприємців, збільшується лише абсолютно, а відносно зменшується. Отже, з розвитком капіталізму становище робітників покращується, а добробут їх зростає навіть швидше, ніж доходи підприємців [33, c. 525];
   – обгрунтував ідею гармонії інтересів між підприємцями і землевласниками. Розробляючи цю ідею Г. Ч. Кері критикував Д. Рікардо за те, що той стверджував про „необхідність прагнути до спростування прав на поземельну власність” [33, c. 528]. Не сприйняв Г. Ч. Кері також і теорію земельної ренти Д. Рікардо, критикував її перш за все за ствердження про неминучість залучення в обробку гірших за якістю земель. Абсолютизуючи умови США Г. Ч. Кері вважав, що коли прибульці залучають до обробітку менш родючі ґрунти (покриті рослинністю, не осушені, нерозчищені), то відбувається неминуче зростання вартості виробництва продукції сільськогогосподарства. На думку науковця, у США має місце поступовий перехід від обробітку гірших земель до кращих. В результаті цього відбувається зниження цін і ренти, що отримує власник землі і збільшення доходів як підприємців, так і робітників;
   – фактично заперечував земельну ренту як таку, так само як Ф. Бастіа, зводив її до різновиду процента на капітал, вкладений у землеробство і усуваючи таким чином всякі економічні відмінності, а отже, і протиріччя між підприємцями і землевласниками;
   – виклав свої міркування з приводу всесвітньої „гармонії націй”. На думку Г. Ч. Кері, найкращим чином ця гармонія забезпечується розподілом світового виробництва по місцевих центрах, в яких землеробство органічно поєднується з мануфактурами. Виходячи з цього, вчений засуджував Англію за її прагнення до промислової монополії і перетворення інших країн світу в свій аграрно-сировинний додаток. Він вважав, що вірним захистом національного виробництва США від руйнівного впливу Англії є система протекціонізму [33, c. 517 – 520]. Таким чином, гармонія інтересів у Г. Ч. Кері можлива за умов протекціонізму, а у Ф. Бастіа фритредерства.

 
< Попередня   Наступна >