Програмові засади братства тарасівців (Витяг)

   Знаючи сучасний стан і рух української молодіжи по багатьох містах широкої Вкраїни, стежучи по змозі за рідною літературою, що має своїм осередком Галичину, і уважаючи на попередній, так званий, україно-фільский рух, ми молоді Українці, порадивши ся і погодивши ся поміж себе, поклали привселюдно в коротких словах наші погляди і взагалі наше profession de foi.
   Кожна осьвічена людина з науки і власного досвіду знає, що людскість уся поділяєть ся на раси, народности, нациї і т. ін. Знає і тямить, що через те тільки й існують сі колективні одиниці й носять таку назву, що вони мають щось своє власне, що відрізняє одну таку одиницю від другої. Так кожна нация має свою мову, звичаї, історию, культуру і взагалі свій сьвітогляд, одним словом , власне психічне я.
   Кожен, хто розуміє, що то єсть поступ, мусить тямити, що поступ виявляєть ся не в тім, щоб нищити живу істоту, нацию, або грубими фізичними заходами асимілювати її, бо хто утисками й гнобительством силоміць знищує нацию, той тим самим вельми шкодить загальнолюдському поступу. Бо коли нарід розвивається вільно на национальному свому грунтї, то тим самим він додає до загально-людського поступу і свого духовного й розумового скарбу. Се повинно бути для кожного осьвіченого чоловіка так зрозуміло, як тільки може бути зрозумілою справжня наука.
   Значить, ми, яко козмофіли, що любимо усіх людий і бажаємо усій людскости однаково добра і широкої волі, повинні бути националами, бо того вимагає від нас моральне почуттє наше. Ми повинні віддати yd свої сили на те, щоб визволити свою нацию з того гнету, в якому вона зараз перебуває і дати задля користи людскости ще одну вільну духом одиницю.
   Уважаючи на час, місце й обставини, ми повинні звернути свою увагу й на Росийську державу і її народи і, яко інтелігенти тої держави, ми конечне бажаємо усім її народам повного добра, волі й широкої осьвіти духу й розуму. Але ми знаємо, що держава, а надто Росийська, се єсть поверховний агрегат часто-густо багатьох наций, що нічим не з'єднані проміж себе опріч самодержавія, і через се ідея пановання такого абсолютизму єсть ідея мертва, нация-ж єсть жива істота. Тим то ми змагаємось проти усякого деспотизму, або опікунства, над яким би се не було народом, чи походити має сей деспотизм або опікунство від одної особи, чи від якого уряду, чи від якої громади, чи навіть з якого-небудь дужчого народу. Ми стоїмо за повну автономию у всіх народів, за дрібну децентралізацию, як у інших народів, так і на Україні. Таке наше бажаннє випливає з того, що такий лад практикою й наукою виявляєть ся поки найморальнішим і наукращим для кожної людини. Бачимо-ж, що Росийська держава, захопивши такий великий обшир, так багато розмаїтого люду скувала і сковує своєю державною ідеєю, що не може через свій абсолютизм ні сама поступати уся разом, а також і не дає змоги вільно поступати поодиноким народам, що сковані її кайданами, бо розмаїті народи у Росийській державі не можуть разом, купою, з однією мовою і накиненими спільними інтересами йти шляхом поступу. Кожен нарід може розвиватись і дійти до добробиту, до свідомости тільки лишаючи ся на рідному грунті, бо інакше тільки вибивати муть ся поодинокі одиниці з його, а він увесь буде непорушний. Таким ро-бом безодня межи народом та інтелігенциєю ставати ме що далі більшою. Значить, тоді тільки поступ у Росиї й можливим стане, як кожному народови надано буде, вільно користуючи ся власною духовною силою, їти до осьвіти й добробуту. Тим то ми, яко інтелігенти загально-росийські працювати мемо в такому напряму, щоб він сприяв розбити росийські кайдани й визволити усі росийські народи зпід гнітучого їх деспотизму й централізму.
   Для нас сьвідомих Українців єсть один українсько-руський народ. Україна Австрийська і Україна Росийська однак нам рідні, і жадні географічні межі не можуть роз'єднати одного народу, і, аби була у нас моральна міць, то ні нас не зможуть відірвати від Галичини, ні Галичини від нас, бо ідеї, духа розірвати на два шматки не можна, як нічим не можна спинити Дніпрової течиї, вона завсіди опинить ся у морі, які-б перепони ні були.
   ... Ми бажаємо такої відміни сьогочасних обставин, щоб при ній був можливий вільний розвій і цілковите вдоволеннє усім моральним, просьвітним, социяльним і політичним потребам Українського народу.
   Досягаючи сього, мусимо працювати в дусі такого на моральному й науковому грунтї заснованого ідеалу людського ладу, в якому немає місця нациї пануючій і нациї підвладній, а українська нация в ряд з усякою другою, користуєть ся однаково рівним правом. Через це ми маємо бути цілковитими прихильниками до федеративного ладу в тих державах, з якими з'єднана українська земля.
   В справах социяльно-економічних працювати мемо в дусі такого ладу, в якому немає місця ні панови, ні мужикови, ні визискувачеви, нї визискуваному, а є місце ціловкраїнській национальній родині, що складаєть ся з рівних проміж себе правом, можливо однаково забезпечення, национально сьвідомих братів працівників.
   В справі релігійній, яко в справі особистого сумління мусить панувати серед нас абсолютна толеранция, в справах відносин до інших наций ми будемо о стільки толерантні, о скільки наші сусіди й кольонисти на нашій землі будуть толерантні до нас. Працюючи у сьому напрямкові ми єднаємо ся з усякими іншими пригніченими нациями в Росиї, щоб гуртом боронити ся проти асиміляцийних заходів і гуртом добувати волю. Єднаємо ся і з поступовими московськими гуртками не ворожими вкраїнству, але-ж ніколи не мішаючи ся проміж себе, а неодмінно, скрізь і завсіди мусимо ставати, яко виразно вкраїнська нация на федеративних основах повної реальної рівноправносте а коли поталанить в Росиї на конституцию то, щоб про реальну рівноправність нашого народу, яко самостійної нациї, не було ані найменшого змагання.