Лист коронного гетьмана М. Потоцького до короля Владислава IV про повстання козаків і селян під проводом Богдана Хмельницького (21 березня 1648 р.)

   Не без роздумів і великих міркувань рушив я на Україну з військом вашої королівської милості і доброчинця мого. Я мав для того дуже важливі причини, [які полягали] в захисті недоторканності і достоїнства вашої королівської величності, а також самої батьківщини і її свободи. Схилило мене до того прохання люб'язних братів, з яких одні, рятуючи життя і майно, втекли з України до війська, інші, лишаючись у домах своїх і не покладаючись на силу свого опору, палко благали, щоб я своєю присутністю і допомогою врятував Україну і поспішав загасити згубне полум'я, яке так уже розгорілося, що не було жодного села, жодного міста, в якому б не лунали заклики до сваволі і де не чинили б замахів на життя і майно своїх панів і державців, свавільно нагадуючи про свої заслуги і часто скаржачись на кривди і утиски. Це було тільки приводом до бунтів, бо не стільки їх мучили [кривди і утиски], як ординація Речі Посполитої, встановлена для цього вашою королівською милістю, управління і начальство старших, яке вони не тільки хочуть повалити, а бажають також самостійно панувати на Україні, укладати договори з іноземцями і сторонніми володарями і робити все, що тільки їм заманеться.
   Нічого не вартою здавалася б банда в 500 бунтівників, але коли розміркувати, з якою сміливістю й надією повстали вони, то кожний мусить знати, що не мізерна причина змусила мене рушити проти 500 чоловік, бо ці 500 підняли бунт у змові з усіма козацькими полками і з усією Україною... Якби я до того часу не вчинив швидкої протидії, то на Україні вибухло б полум'я, яке можна було б погасити не скоро або з великими труднощами.
   Один пан князь воювода руський відібрав у своїх селян кілька десятків тисяч самопалів. Те ж зробили і інші. Вся ця зброя з людьми перейшла до бунтарів Хмельницького. Легко можете уявити собі, ваша королівська милість, як підсилилось би буйство і до чого призвело б воно в землях вашої королівської милості, якби не перешкодили йому на самому початку і якби не була забрана гармата в різних замках, куди могли втекти бунтарі.
   ...Хоч я й бачу, що Хмельницького, цю безрозсудну людину, поблажливість не пом'якшить: вже не один раз посилав я до нього, пропонуючи вийти з Запоріжжя, обіцяючи йому помилування і пробачення всіх його провин. Але це на нього ніяк не діє: він навіть затримав моїх посланців. Нарешті, з війська я посилав до нього пана Хмелецького, ротмістра вашої королівської милості, людину діяльну і яка добре знає характер козацький, переконуючи покинути бунти і запевняючи його словом своїм, що й волос з голови його не впаде. Не зворушений і цією поблажливістю, Хмельницький відпустив моїх послів з такими вимогами: по-перше, щоб я з військом виступив з України; по-друге, щоб полковників і всіх підлеглих з полків усунув; по-третє, щоб ординацію Речі Посполитої знищив, і козаки повинні лишитись при таких правах, за допомогою яких вони могли б не тільки сварити нас з сторонніми, а й піднести свою нечестиву руку як на величність святої пам'яті попередників і предків вашої королівської милості, так і на величність вас самих. Ясно видно, що до такої мети прагне його честолюбство. Тепер він послав на Низ, вимагаючи допомоги від татар, які стоять коло Дніпра напоготові, і насмілився кілька сот з них перевезти на цей бік, щоб вони розганяли нашу сторожу, розставлену по різних шляхах для того, щоб бунтарі не з'єдналися з ним.
   Що він давно обдумав, як би почати бунт і як діяти в цьому, ваша королівська милість, зводите переконатися, звернувши увагу на число його спільників, [яке доходить] тепер до трьох тисяч. Боронь боже, щоб він увійшов з ними на Україну. Тоді ці три тисячі швидко зросли б до ста тисяч і нас чекала б тяжка робота з цими бунтівниками. На Буцьках у понизі Хмельницький будує і укріплює для себе місто, в якому він вирішив захищатись.
   Щоб уберегти батьківщину від цієї шкідливої людини, у вашої милості є сильні засоби, а саме той засіб, який ваша королівська милість пропонувати зводили: дозволити бунтарям іти на море, скільки їм буде завгодно. Не схильний Хмельницький до того, щоб вийти на море, але щоб жити в старій сваволі і щоб повалити священні узаконення Речі Посполитої, для утвердження яких багато [покладено] праці і старань і багато пролито шляхетської крові. Я вважав би необхідним для загального блага дозволити козакам вийти на море, і це - доконечна потреба самої республіки, щоб це ополчення не займало полів і не забувало давнього способу війни, який згодом нам може бути корисним. Але в теперішній неспокійний час виконати цього не можна, хоча б і тому, що одні човни ще не виготовлені, інші хоч і готові, але не в такому стані й порядку, щоб придатні були для морської війни. Неготові я наказав добудувати при собі, а замість непридатних, які зроблені абияк, інші зроблені будуть. Далі, якщо судна і будуть готові, то головне полягає в тому, щоб заспокоєні козаки, коли буде потреба для республіки і вашої королівської милості, виряджені були в належному порядку. Але боронь боже, щоб вони вийшли в море тоді, коли ще не буде приборканий бунт: повернувшися звідти, вони вчинили б нове невгасиме повстання...