11.1.3. Структура активів та їх види

   Активи, або вкладення комерційного банку, класифікуються, виходячи зі ступеня їх ліквідності, тобто швидкості, з якою вони можуть бути трансформовані в готівку і залучені до неї засоби, придатні для негайного виконання банком своїх зобов´язань перед вкладниками та іншими кредиторами. З цього погляду всі активи комерційного банку можуть бути розділені на первинні резерви, вторинні резерви, кредити, надані банком, інвестиції в цінні папери, основні засоби банку і нематеріальні ресурси.
   До первинних резервів належать активи, які в будь-який час можуть бути використані банком для видачі вкладів і здійснення поточних платежів. До цієї групи активів належать:
   • банкноти і монети в касі банку;
   • платіжні документи в процесі інкасування;
   • кошти на кореспондентських рахунках у центральному (національному) банку;
   • кошти на кореспондентських рахунках у комерційних банках;
   • обов´язкові мінімальні резерви.
   Первинні резерви є малоприбутковим видом активів, і керівництво банку з метою максимізації прибутку прагне до зниження їх частки в структурі активів. Проте це зниження можливе лише до певного рівня, оскільки готівкових коштів у касі банку повинно бути достатньо для розміну грошей, видачі вкладів приватним вкладникам, поповнення операційної каси банків-кореспондентів, з якими укладені відповідні угоди. Необхідний розмір готівкових коштів визначається структурою пасивів даного конкретного банку і часткою в пасивах поточних рахунків фізичних та юридичних осіб, вкладів, терміни виплат за якими настали. Планування руху готівки у касі банку, вибір джерел її поповнення є одним із найважливіших завдань, що його розв´язують при управлінні активами банку. Це потребує організації постійної роботи з клієнтурою щодо інкасування грошового виторгу, укладання договорів з національним і комерційними банками, щодо інкасування коштів з метою забезпечення переведення банківської готівки у безготівкові кошти на його кореспондентських рахунках.
   Комерційні банки зберігають тимчасово вільні кошти на своїх кореспондентських рахунках у національному (центральному) і комерційних банках. Ці кошти використовуються для виконання платіжних інструкцій клієнтів з переказу коштів з їхніх рахунків у комерційному банку на сплату за товари і послуги, оплату за різними договорами, укладеними клієнтами банку з їх контрагентами, платежі за банківськими зобов´язаннями. Достатність коштів на кореспондентських рахунках банку для виконання ним поточних платежів є наслідком діяльності банку з управління поточною ліквідністю.
   За правилами, встановленими Національним банком України, комерційні банки зобов´язані зберігати мінімальні резерви на своїх рахунках у НБУ. Таким чином, сума коштів комерційного банку на даному кореспондентському рахунку не може бути нижчою за відповідний норматив, встановлений цим органом контролю. Сума ж перевищення залишку на кореспондентському рахунку визначається самим банком виходячи з розміру запланованих платежів, які необхідно провести у першій половині наступного дня. На практиці комерційні банки можуть в окремих випадках допускати недостачу коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку для підтримання обов´язкових резервів у межах звітного періоду, в інші ж дні цього періоду сума залишку коштів на кореспондентському рахунку повинна бути достатньою для компенсації допущеної недостачі коштів.
   В інших країнах СНД встановлені інші правила формування обов´язкових резервів. Наприклад, Центральний банк Росії відкриває комерційним банкам спеціальні рахунки для зберігання обов´язкових резервів, які формуються щомісяця за балансом на перше число кожного місяця і можуть бути скориговані на прохання комерційного банку за даними балансу на п´ятнадцяте число. Таким чином, регулювання обов´язкових мінімальних резервів у Росії здійснюється щомісяця шляхом поповнення комерційним банком спеціального рахунка в Центральному банку у разі збільшення коштів на його пасивних рахунках, або повернення Центральним банком комерційному зайвих коштів у разі зменшення суми пасивів комерційного банку. Тому суми мінімальних резервів російських комерційних банків із певною мірою умовності можуть бути віднесені до категорії первинних резервів, так як ці кошти виявляються фактично замороженими на спеціальних рахунках у Центральному банку.
   Робота з відкриття і ведення кореспондентських рахунків в іноземній валюті в комерційних банках (відкриття кореспондентських рахунків у національній валюті в комерційних банках заборонено Національним банком України) є важливою частиною роботи з управління первинними резервами українських комерційних банків, їй передує аналіз грошових потоків клієнтури комерційного банку в іноземній валюті, а також аналіз балансів і фінансового стану банків-кореспондентів. Таких рахунків має бути достатньо для швидкого проведення розрахунків за дорученнями клієнтів банку, а також проведення власне банківських операцій у відповідній валюті. Оскільки відсотки, що виплачуються за залишками на кореспондентських рахунках, як правило, нижчі за відсотки, що пропонуються за міжбанківськими кредитами й депозитами, природним є прагнення керівництва банку до мінімізації залишків на цих рахунках до рівня, достатнього для проведення строкових платежів.
   Вторинні резерви — це група активів банку, які в достатньо короткий термін можуть бути трансформовані у первинні резерви і використані для виконання поточних платежів за зобов´язаннями банку. Основне їхнє призначення — бути джерелом поповнення первинних резервів, а також забезпечувати одержання прибутку. До цієї групи активів належать:
   • вкладення в державні короткострокові цінні папери;
   • вкладення в корпоративні короткострокові ліквідні цінні папери;
   • міжбанківські кредити на термін до 7 днів.
   Створюючи портфель короткострокових державних цінних паперів та управляючи ними, комерційний банк ставить перед собою такі цілі: одержання прибутку, створення високоліквідного активу, який може бути реалізований на вторинному ринку, придбання інструмента, який може бути заставою. Великого поширення набули операції Національного банку України з надання ломбардних кредитів комерційним банкам під заставу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), операції «репо» (продаж із зобов´язаннями наступного викупу в заздалегідь визначений термін за встановленою ціною) із цими цінними паперами, що їх активно проводять комерційні банки як із Національним банком, так і один з одним. Отже, маючи достатній портфель державних цінних паперів, комерційний банк може досить швидко реалізувати його або одержати рефінансування.
   За розвинутого вторинного ринку корпоративних цінних паперів вони також можуть бути використані для формування вторинних резервів. Проте це пов´язано із значно більшим ризиком і потребує глибокого аналізу не тільки стану фондового ринку, а й економічної галузі, в якій працюють емітенти.
   Найбільшу частку в активах комерційного банку становлять, як правило, прибуткові активи — позики та довгострокові інвестиції в цінні папери. Ці дві групи активів відрізняються від резервів, описаних вище, значно нижчим ступенем ліквідності, проте для забезпечення рентабельної роботи керівництво банку прагне до збільшення частки цих груп в активах банку. Потрібно зазначити, що частка кредитів в активах банків коливається від 20 до 80 %, а частка портфеля цінних паперів досягає 25—З0 %.
   Вкладення в основні засоби — це найдовгостроковіші активи банку, без яких не можливе нормальне функціонування кредитно-фінансової установи. Як і будь-якій організації, комерційному банку необхідні приміщення, меблі, технічні засоби. Ця група активів не дає безпосередньо ніякого прибутку, проте без них не можлива організація роботи з моменту його створення.