7.4. Документарні операції в міжнародних розрахунках

   Здійснення експортно-імпортних операцій пов´язане з певними труднощами, як для експортера, так і для імпортера. Часто експортеру доводиться пропонувати широкі гарантії своєї здатності виконати договірні зобов´язання перед імпортером, так само як одержати належні гарантії можливості імпортера оплатити поставлену продукцію.
   Ризики імпортера (покупця) містяться у ймовірних втратах, що можуть виникнути у результаті ризиків політичного чи економічного характеру в країнах, з яких або через котрі йде постачання товару, відповідно, з тих самих причин в експортера (продавця) виникають ризики неплатежу.
   Здійснюючи міжнародні комерційні операції необхідно ретельно зважувати ступінь ризику, що не завжди можливо зробити цілком.
   У тому випадку, якщо одна зі сторін зовнішньоекономічного договору не має можливості або бажання поставити товар до оплати, зробити попередню оплату продукції або якщо в одній із країн існують експортно-імпортні чи валютні обмеження, банк може прийняти на себе зобов´язання виступити гарантом за належне проведення розрахунків за поставлену або відвантажену продукцію.
   Вибір форми розрахунків і виду застосовуваного фінансового інструмента, визначення його основних параметрів залежить від бажання сторін зовнішньоекономічного договору і, відповідно до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів і діючим зовнішньоекономічним законодавством України, що відображається в Договорі (контракті).
   Документарна форма розрахунків — одна з традиційних форм участі банків в обслуговуванні міжнародних комерційних торгових операцій.
   Основними формами документарних розрахунків, які використовуються у міжнародній торгівлі, є:
   • інкасова форма;
   • акредитивна форма;
   • банківські гарантії.
   Порядок взаємин банків і стандарти оформлення документів досить чітко регламентовані в документах у міжнародній банківській практиці — Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів (УПА) (публікація Міжнародної торговельної палати № 500), Уніфікованими правилами з інкасо (публікація МТП № 522), Уніфікованими правилами для гарантій за вимогою (публікація МТП № 458), Уніфікованими правилами з міжбанківського відшкодування/рамбурсування (публікація МТП № 525).
   Однак дані документи мають різні ступені поширення й застосування — так майже 100 % акредитивів підкоряються Уніфікованим правилам для документарних акредитивів, а більшість гарантій підпорядковані місцевому законодавству банку-емітента.