Головні риси політичного лідера

   Політика як сфера солідарної діяльності й боротьби за реалізацію спільної мети з погляду інтересів певних соціальних верств, класів, спільнот і конкретних осіб вимагає від політичного лідера відповідного набору професійних і людських якостей, які вирізняли б його з-поміж тих, для кого він є авторитетом. Як уже зазначалося, з приводу цього у політологів є різні погляди. Спроба групи американських учених, представників концепції рис (К. Біру, Е. Богардус, Ю. Дженнінгс, Р. Стогділ та ін.) розробити необхідний набір професійних і особистих якостей, якими повинен володіти політичний лідер, показала неможливість підтвердити на практиці необхідність чітко визначеного набору особистісних рис. Більш того, навіть такі важливі для лідера позитивні якості, як сильна воля і високий інтелект, не завжди виступають обов´язковою умовою його становлення й діяльності.
   Досвід проведеного дослідження і його висновки аж ніяк не знімають проблеми якостей лідера і значущості її. Він показав скоріше те, що намагання сформувати ідеальну модель політичного лідера без урахування місця, часу й обставин його функціонування є справою безперспективною. Певною реакцією на набутий досвід стала ситуативна концепція лідерства, яка збагатила теорію лідерств просторово-часовими параметрами та ідеями відносної універсальності даного феномену людської діяльності. Теоретики ситуативного підходу досить часто, однак, перебільшують значення ситуації, що призводить до нехтування чинником людської активності в політичному житті, зведення ролі лідера лише до рупора ситуації, об´єкта маніпуляцій.
   Розглядаючи проблему якостей і характеристик лідера, слід мати на увазі, те, що йдеться, по-перше, про найістотніше і найнеобхідніше в його гармонійній єдності і, по-друге, про певну систему об´єктивних вимірів конкретної ситуації — суспільно-історичні умови, рівень політичної культури, вид регулювання суспільних відносин, форму й об´єкт лідерства, ступінь інституційності, панівний стиль лідерства тощо.
   Говорячи про найістотніше, німецький учений М. Вебер указував свого часу на три основні й вирішальні для політичного лідера якості: почуття, відповідальність і окомір. Почуття, пристрасті він розумів як орієнтацію на сутність справи, пристрасну самовідданість їй. Орієнтація на справу — це той Бог або демон, який цією справою керує. Але ця пристрасть не повинна бути стерильною збудженістю чи романтичною інтелектуальною забавою. Самої лише пристрасті для лідера недостатньо. Служіння справі повинно поєднуватися з відповідальністю за справу, яка є провідною зіркою політичної діяльності лідера. А для цього потрібен окомір, здатність внутрішньо зібрано і спокійно віддатися впливові реальностей, дистанціюватися відносно людей і речей. Відхід від сутності справи, безвідповідальність, відсутність дистанції Вебер розглядав як три смертні гріхи будь-якого політика. Політика здійснюється водночас пристрасно, відповідально і з холодним розрахунком. У цьому — реалізм і ефективність дій політика і політики. Тому найскладнішою для лідера є проблема поєднання в одній душі палкої пристрасті, відповідальності й розсудливості.
   Подібно до Вебера, український мислитель Д. Донцов як базові якості лідера, провідника розглядав мужність, шляхетність і мудрість.
   Позиція Вебера стосовно базових якостей лідера вірна і прозорлива. Вона підтверджується історичним досвідом, бо ґрунтується на глибокому аналізі природи політичного лідерства і його сутності. Механізм формування й функціонування політичного лідерства кінця 20 ст., у тому числі й в умовах утвердження Української незалежної держави, засвідчує незаперечну значущість для політичного лідера якостей, які виділив Вебер. Зміни в суспільно-політичному житті висувають нові вимоги до особи лідера. Тому сучасна політологія доповнює характеристику моделі сучасного політичного лідера такими важливими рисами: висока аналітичність розуму, професійна компетентність, виражена схильність до суспільної діяльності, велика інноваційність мислення, вміння генерувати ідеї, приймати політичні рішення і впроваджувати їх у життя, послідовність принципів і переконань за достатньо розвинутої готовності до сприйняття альтернативних думок, сильна воля, цілеспрямованість, наполегливість, непохитна віра в правильність обраної мети і шляхів досягнення її тощо.
   Завдяки авторитетові й особистому впливові політичний лідер виконує такі найважливіші функції в здійсненні політики: аналіз і оцінювання групових ситуацій, вироблення програми політичної діяльності й прийняття політичних рішень, вибір шляхів реалізації їх і мобілізація людей на виконання їх. Досить важливими функціями лідерства є інноваційно-прогностична, виховна, контрольна.
   Враховуючи значення політичної ролі лідерства в житті суспільства, слід зауважити, що досить важливою і складною є проблема формування політичного лідера та ефективних механізмів діяльності лідерства. Тут усе важливо — особливості макро- і мікросередовища, виявлення (стихійне або свідоме) лідерів, вибирання їх, визначання форм, методів і засобів формування політичної орієнтації, шляхів включання в активну політичну діяльність, формування власної команди, вироблення програми діяльності, завоювання послідовників та багато чого іншого.