Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


Головні риси політичного лідера

Головні риси політичного лідера

   Політика як сфера солідарної діяльності й боротьби за реалізацію спільної мети з погляду інтересів певних соціальних верств, класів, спільнот і конкретних осіб вимагає від політичного лідера відповідного набору професійних і людських якостей, які вирізняли б його з-поміж тих, для кого він є авторитетом. Як уже зазначалося, з приводу цього у політологів є різні погляди. Спроба групи американських учених, представників концепції рис (К. Біру, Е. Богардус, Ю. Дженнінгс, Р. Стогділ та ін.) розробити необхідний набір професійних і особистих якостей, якими повинен володіти політичний лідер, показала неможливість підтвердити на практиці необхідність чітко визначеного набору особистісних рис. Більш того, навіть такі важливі для лідера позитивні якості, як сильна воля і високий інтелект, не завжди виступають обов´язковою умовою його становлення й діяльності.
   Досвід проведеного дослідження і його висновки аж ніяк не знімають проблеми якостей лідера і значущості її. Він показав скоріше те, що намагання сформувати ідеальну модель політичного лідера без урахування місця, часу й обставин його функціонування є справою безперспективною. Певною реакцією на набутий досвід стала ситуативна концепція лідерства, яка збагатила теорію лідерств просторово-часовими параметрами та ідеями відносної універсальності даного феномену людської діяльності. Теоретики ситуативного підходу досить часто, однак, перебільшують значення ситуації, що призводить до нехтування чинником людської активності в політичному житті, зведення ролі лідера лише до рупора ситуації, об´єкта маніпуляцій.
   Розглядаючи проблему якостей і характеристик лідера, слід мати на увазі, те, що йдеться, по-перше, про найістотніше і найнеобхідніше в його гармонійній єдності і, по-друге, про певну систему об´єктивних вимірів конкретної ситуації — суспільно-історичні умови, рівень політичної культури, вид регулювання суспільних відносин, форму й об´єкт лідерства, ступінь інституційності, панівний стиль лідерства тощо.
   Говорячи про найістотніше, німецький учений М. Вебер указував свого часу на три основні й вирішальні для політичного лідера якості: почуття, відповідальність і окомір. Почуття, пристрасті він розумів як орієнтацію на сутність справи, пристрасну самовідданість їй. Орієнтація на справу — це той Бог або демон, який цією справою керує. Але ця пристрасть не повинна бути стерильною збудженістю чи романтичною інтелектуальною забавою. Самої лише пристрасті для лідера недостатньо. Служіння справі повинно поєднуватися з відповідальністю за справу, яка є провідною зіркою політичної діяльності лідера. А для цього потрібен окомір, здатність внутрішньо зібрано і спокійно віддатися впливові реальностей, дистанціюватися відносно людей і речей. Відхід від сутності справи, безвідповідальність, відсутність дистанції Вебер розглядав як три смертні гріхи будь-якого політика. Політика здійснюється водночас пристрасно, відповідально і з холодним розрахунком. У цьому — реалізм і ефективність дій політика і політики. Тому найскладнішою для лідера є проблема поєднання в одній душі палкої пристрасті, відповідальності й розсудливості.
   Подібно до Вебера, український мислитель Д. Донцов як базові якості лідера, провідника розглядав мужність, шляхетність і мудрість.
   Позиція Вебера стосовно базових якостей лідера вірна і прозорлива. Вона підтверджується історичним досвідом, бо ґрунтується на глибокому аналізі природи політичного лідерства і його сутності. Механізм формування й функціонування політичного лідерства кінця 20 ст., у тому числі й в умовах утвердження Української незалежної держави, засвідчує незаперечну значущість для політичного лідера якостей, які виділив Вебер. Зміни в суспільно-політичному житті висувають нові вимоги до особи лідера. Тому сучасна політологія доповнює характеристику моделі сучасного політичного лідера такими важливими рисами: висока аналітичність розуму, професійна компетентність, виражена схильність до суспільної діяльності, велика інноваційність мислення, вміння генерувати ідеї, приймати політичні рішення і впроваджувати їх у життя, послідовність принципів і переконань за достатньо розвинутої готовності до сприйняття альтернативних думок, сильна воля, цілеспрямованість, наполегливість, непохитна віра в правильність обраної мети і шляхів досягнення її тощо.
   Завдяки авторитетові й особистому впливові політичний лідер виконує такі найважливіші функції в здійсненні політики: аналіз і оцінювання групових ситуацій, вироблення програми політичної діяльності й прийняття політичних рішень, вибір шляхів реалізації їх і мобілізація людей на виконання їх. Досить важливими функціями лідерства є інноваційно-прогностична, виховна, контрольна.
   Враховуючи значення політичної ролі лідерства в житті суспільства, слід зауважити, що досить важливою і складною є проблема формування політичного лідера та ефективних механізмів діяльності лідерства. Тут усе важливо — особливості макро- і мікросередовища, виявлення (стихійне або свідоме) лідерів, вибирання їх, визначання форм, методів і засобів формування політичної орієнтації, шляхів включання в активну політичну діяльність, формування власної команди, вироблення програми діяльності, завоювання послідовників та багато чого іншого.

 
< Попередня   Наступна >