Підручники онлайн
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


18.3. Зовнішня політика

18.3. Зовнішня політика

   Більш плідною, ніж внутрішня, була зовнішня політика. Результати грудневого референдуму 1991 р. міжнародна громадськість сприйняла позитивно. Вже на другий день про визнання нової держави — України оголосили Польща і Канада, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Латвія і Литва. А 5 грудня до них приєдналися ще п´ять країн — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія. Зволікали з визнанням США, які довго демонстрували свою підтримку намаганню М.Горбачова зберегти СРСР. Для США дезінтеграція Союзу була сигналом великої загрози — розповсюдження ядерних озброєнь. Дійсно, Україна ставала третьою в світі, після США і Росії, ядерною державою. І хоча українське керівництво неодноразово заявляло, що не збирається використовувати ядерну зброю для забезпечення безпеки своєї держави, адміністрація Джорджа Буша з недовірою поставилася до появи незалежної України. Проте 24 грудня і США визнали її незалежність. Загалом Україну визнало 68 держав, а впродовж 1992 р. це зробили ще 64 країни світу.
   Велике значення для України мало визнання її незалежності з боку Росії. Але уряд Бориса Єльцина, зробивши це одним із перших, намагався зберегти за Москвою становище керівного центру. В низці угод в межах СНД — про сили спільного призначення на перехідний період (лютий 1992 p.), договір про колективну безпеку (травень 1992 р.), та ін. — передбачалося утворення наднаціональних органів, які б діяли, ігноруючи керівні органи країн СНД. Це було намагання перетворити СНД на державу конфедеративного або навіть федеративного характеру. За 1992-1993 pp. керівними органами СНД прийнято близько 400 угод, рішень та інших документів, з яких Україна підписала лише половину, що не загрожували її державному суверенітету.
   Вже через кілька днів після проголошення Акту про незалежність України деякі російські політики (зокрема, мер Москви Г. Попов) заговорили про необхідність повернення Росії її історичних земель (Крим, Севастополь та ін.). У травні 1992 р. Верховна Рада Росії заявила, що документи про передачу в 1954 р. Україні Кримської області не мають юридичної сили. В липні 1993 р. парламент Росії прийняв незаконне рішення про надання Севастополю, який знаходиться на території України, статусу міста Російської Федерації.
   Керівництво України у відносинах з Росією дотримувалося виваженої тактики переговорів. Однак проблеми Криму воно вважало внутрішніми. В окремих випадках (у питанні про Севастополь) українська сторона зверталася до ООН. У відповідь Рада Безпеки ООН визнала безпідставними рішення парламенту Росії щодо Севастополя. Таким же визначив його і Єльцин. Однак він переніс гостроту проблеми на Чорноморський флот. Маючи головну базу в Севастополі, флот налічував тут близько 300 кораблів, переважно застарілих конструкцій (найсучасніші судна Росія раніше вивела з акваторії Чорного моря).
   У червні і серпні 1992 р. Л. Кравчук і Б. Єльцин після довгих дискусій досягли домовленості про встановлення подвійного контролю над Чорноморським флотом на п´ять років. Ця домовленість продемонструвала перемогу російської сторони, проте зменшила напруженість між двома країнами. У складних довготривалих переговорах Росія неодноразово шантажувала Україну загрозою перекрити постачання нафти і газу.
   Непростими залишалися взаємовідносини з іншою великою державою — США. Велике значення для поліпшення взаємовідносин з нею та Атлантичним пактом мало розв´язання проблеми ядерних озброєнь України. Починаючи з Декларації про державний суверенітет, вона незмінно підкреслювала своє бажання стати в майбутньому неядерною державою. Однак знищення ядерної зброї потребує значних коштів. За підрахунками експертів, повна ліквідація ядерної зброї в Україні мала обійтися в 2,8 млрд. доларів. Стільки ж коштували 9 т. урану і плутонію, що містилися в тактичних ракетах, вивезених за домовленістю з США і Російською Федерацією до Росії. Однак Росія відмовилася виплатити цю суму. А рішення її Верховної Ради про те, що постанови Президії Верховної Ради СРСР в 1954 р. про виведення Криму зі складу Росії не мають юридичної сили, загострило українсько-російські відносини. Українська держава змушена була змінити підхід до цього питання і заявила, що знищить свою атомну зброю за умови надання їй гарантій безпеки і фінансової допомоги на її ліквідацію. США і Росія сприйняли це негативно. Почалися складні переговори. І все ж невдовзі було знайдено компроміс. 14 січня 1995 р. США, Росія і Україна підписали в Москві угоду, згідно з якою український уряд мав одержати компенсацію за високозбагачений уран, який знаходився в боєзарядах, розміщених на її території, і всі вони мали бути вивезені до Росії для розкомплектування. Росія ж повинна була надати Україні уран для її атомної енергетики. Президент США Білл Клінтон пообіцяв надати технічну і фінансову допомогу для демонтажу цієї зброї.
   У листопаді 1994 р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання України до договору «Про нерозповсюдження ядерної зброї» за умови надання гарантій безпеки з боку ядерних держав. 5 грудня 1994 р. у Будапешті президенти Росії та США і прем´єр-міністр Великобританії надали Україні гарантії безпеки. Окремі документи про надання Україні гарантій безпеки одночасно підписали глави Китаю та Франції.
   Ліквідація Україною атомного арсеналу пом´якшила міжнародний клімат і зміцнила довіру до неї в Європі, піднесла її авторитет у світі, розширила можливості взаємовигідних акцій та контактів українських зовнішньополітичних відомств.
   У першій половині 90-х років Україна визначила свою зовнішньополітичну концепцію: позаблоковий, без´ядерний курс, інтеграція в Європу при тісному співробітництві з країнами СНД, незалежність, рівноправність та взаємовигідність у відносинах з усіма країнами, відмова від війни як засобу розв´язання міжнародних спорів. Зокрема, в лютому 1992 р. президент Леонід Кравчук підписав Гельсинський заключний акт, в якому одним із найважливіших принципів є положення про відсутність територіальних претензій одна до одної країн Європи та про непорушність державних кордонів. У березні 1992 р. за ініціативи української дипломатії була підписана декларація про незастосування сили у відносинах між країнами — учасницями СНД. Від середини 90-х років в зовнішній політиці України посилюються прагматизм, раціональність та намагання підвищити віддачу від неї для економічного розвитку держави.
   Розгортається активна діяльність української дипломатії спрямованої на розробку і утвердження взаємовигідних і дружніх двосторонніх договірних взаємовідносин з окремими державами різних континентів. Однією з перших двосторонніх міждержавних угод став підписаний у Києві 6 грудня 1991 р. «Договір про основи добросусідства і співробітництва» між Україною та Угорською Республікою. До 1997 р. такі та подібні угоди були підписані з Казахською, Грузинською, Польською та іншими республіками. Після довгих переговорів між президентами Л. Кучмою і Б.Єльциним у 1997 р. вдалося віднайти компромісне розв´язання багатьох економічних, військових і політичних проблем у взаємовідносинах з найбільш важливим сусідом і партнером України — Російською Федерацією. Вироблено і взаємоприйнятні принципи розподілу Чорноморського флоту, статусу міста Севастополя, де морська база цього флоту передається Росії в оренду на вигідних для неї умовах та ін. В ході переговорів вдалося також досягти вигідних взаємодомовленостей про економічні взаємовідносини двох держав, широкомасштабний договір про основні напрями співробітництва.
   Великого значення зовнішньополітичні відомства Української держави надають розвитку економічних відносин з багатьма країнами світу, особливо з США, Німеччиною та Францією. Щоправда, українська промислова і сільськогосподарська продукція з труднощами пробивається на ринок цих країн і водночас з набагато вищою ефективністю — до країн СНД. Найбільш вигідним економічним партнером була і залишається Росія, на долю якої припадає більше половини українського експорту. У1991-1997 pp. в основному завершено створення національної дипломатичної служби. Міністерство закордонних справ, яке до 1994 р. очолював А.Зленко, мало обмежений штат (на середину 1992 р. — 200 чоловік), але діяло самовіддано і ефективно.
   Українська зовнішньополітична служба в процесі розвитку долала великі труднощі: брак достатньої кількості підготовлених дипломатичних кадрів, державних асигнувань, приміщень посольств. Останнє було особливо дошкульним, оскільки всі закордонні представництва СРСР разом з їхнім майном були привласнені Росією. Однак усі ці проблеми поступово вирішувалися, і в цьому велику допомогу надала українська діаспора.
   До 1997 р. Україна встановила тісне співробітництво з Європейським Економічним Співтовариством та Європейським Союзом. І хоча для повноправного членства їй необхідно виконати ще ряд вимог, цей перший крок є досить вагомим.
   Зміцнюються відносини рівноправного і вигідного для обох сторін партнерства України і НАТО, проводяться спільні військові маневри, узгоджуються деякі напрями політики. У 1997 р. Україна домоглася підтримки НАТО в здійсненні низки спільних проектів з виробництва сучасної військової техніки, зокрема досконалих військово-транспортних літаків, спроектованих українськими вченими.
   Та попри певні досягнення українського дипломатичного відомства, за перше десятиріччя незалежності проблем вистачає: нарощування інвестицій іноземного капіталу в економіку України (при необхідних 40 млрд. дол. до 1997 p. вкладено лише 2 млрд.), розширення економічних і політичних зв´язків з країнами Сходу, особливо Японією, та Латинською Америкою, з країнами мусульманського світу.
   Власне, ці та деякі інші завдання розв´язувалися у кінці 90-х років XX ст. ! на початку XXI ст., коли з´явилися нові протиріччя у стосунках із США та об´єднаною Європою, виникали нові напрями і партнери, нові геополітичні реальності і корективи. Після терористичних актів 11 вересня 2001 p., здійснених бойовиками світової терористичної організації мусульманських фундаменталістів «Аль-Каїда», США розгортають військові дії в Афганістані, Іраку, погрожують Північній Кореї та Ірану. Це змінює геополітичну ситуацію. Перш за все слід відзначити деяке «похолодання* в українсько-американських стосунках. Особливо негативну реакцію уряду Джорджа Буша (молодшого) в США викликали їх підозри, що Україна продавала уряду Саддама Хусейна (Ірак) новітню протиповітряну техніку (так звані «кольчуги») та інші види сучасної зброї. Європейські країни висловлювали критичні зауваження з приводу порушення демократичних норм в Україні, особливо у зв´язку із вбивствами журналістів, обмеженням свободи преси та ін.
   В той же час все більше активізувалися і поглиблювалися партнерські зв´язки Україна-НАТО, що знайшло свій вираз у спільних маневрах та консультаціях. В кінці 90-х років Україна направляє невеликі військові підрозділи для участі в миротворчих акціях в Косовому, Македонії, окремих африканських країнах. Та особливого значення набуває участь українських військ в Іраку в 2002 p., де армія США розгорнула бойові дії проти режиму Саддама Хусейна і окупувала країну. Ця акція дещо зміцнила авторитет України на світовій арені і поліпшила українсько-американські відносини. Одночасно українське керівництво здійснило низку кроків по зміцненню зв´язків з Росією, особливо після приходу В. Путіна на посаду президента Росії. Новий російський лідер здійснює більш виважену політику у відносинах із зовнішнім світом, особливо США, європейськими країнами та Україною. Вперше для зміцнення зв´язків з нею у 2002 р. в Росії за його ініціативи відбулося проведення «року України», а в 2003 р. — в Україні — «року Росії». Окремі ускладнення, такі як у жовтні — грудні 2003 р. проблема Тузли (острів в Азовському морі, приналежність якого Україні була піддана російським керівництвом сумніву), налагоджувалися шляхом переговорів.
   У 2004 р. в Києві був підписаний українсько-російський договір який уладнав всі прикордонні спори і непорозуміння. Це сприяло посиленню атмосфери довіри між Україною і Росією та в цілому з СНД. В цих умовах з´явилася можливість укласти договір про створення так званого єдиного економічного простору, який має привести до поступової ліквідації бар´єрів на шляху переміщення товарів, послуг, робочої сили між Білорусією, Росією, Казахстаном та Україною. Цим договором чотири країни мали зробити великий крок на шляху економічної інтеграції, що сприятиме прискоренню їх економічного розвитку. І все ж до 2002 р. українсько-російська торгівля знижувала темпи, хоча Україна споживає найбільше енергоносіїв, що йдуть з Росії. Поряд з цим у 2000-2003 pp. вона розширила свої торгові стосунки з Польщею, Німеччиною, Італією та деякими країнами Близького Сходу, Азії, Африки і Латинської Америки. Проте розширення торгових зв´язків з країнами ЄС було для України найбільш вигідним.
   У зовнішньополітичних стосунках з ЄС у 2003-2004 pp. певним успіхом слід вважати розв´язання проблеми вступу України до світової організації торгівлі та налагодження спільної діяльності з ФАТХ (Міжнародна організація боротьби з відмиванням брудних» грошей).
   Поряд з цим ПАРЄ (Парламентська Асамблея Ради Європи) в кінці 2003 — на початку 2004 pp. досить гостро критикує проведення реформи Конституції України як такої, що не повинна здійснюватися напередодні президентських виборів (2004 p.), а також методи її проведення. Європейське співтовариство затягує також надання Україні статусу країни з ринковою економікою. Лише на початку 2006 р. такий статус був наданий США і країнами ЄС.

 
< Попередня   Наступна >