Підручники онлайн
Головна arrow Соціологія arrow Матеріали з навчального предмету "Соціологія" arrow Розвиток соціально-екологічних поглядів. Формування соціології екології як галузі знання
Партнери

Авторські реферати,
дипломні та курсові роботи

Предмети
Аграрне право
Адміністративне право
Банківське право
Господарське право
Екологічне право
Екологія
Етика та Естетика
Житлове право
Журналістика
Земельне право
Інформаційне право
Історія держави і права
Історія економіки
Історія України
Конкурентне право
Конституційне право
Кримінальне право
Кримінологія
Культурологія
Менеджмент
Міжнародне право
Нотаріат
Ораторське мистецтво
Педагогіка
Податкове право
Політологія
Порівняльне правознавство
Право інтелектуальної власності
Право соціального забезпечення
Психологія
Релігієзнавство
Сімейне право
Соціологія
Судова медицина
Судові та правоохоронні органи
Теорія держави і права
Трудове право
Філософія
Філософія права
Фінансове право
Цивільне право
Цивільний процес
Юридична деонтологія


Розвиток соціально-екологічних поглядів. Формування соціології екології як галузі знання

Розвиток соціально-екологічних поглядів. Формування соціології екології як галузі знання

   Проблеми вивчення взаємовідносин людини і природи мають глибокі історичні джерела. Давньогрецький софіст Протагор вважав її даром Єпіметея (брата Прометея), який піклувався про те, щоб жоден вид не вимер. Доцільність існування живого наводить на думку про загальну доцільність, що трактувалася як божественний промисел. Відчуття єдності взаємозв´язку, взаємозалежності всього сущого зберігалось до початку XIX ст. Для соціології принциповою була ідея К. Маркса про те, що природа — це тіло людини, яка повинна розумно його використовувати. І лише в сучасних умовах — на межі екологічної катастрофи, постала так звана глибока соціальна екологія, покликана відновити колишню єдність людини з її біологічним оточенням.
   Як самостійна галузь знань, екологія сформувалася у біологічній науці. Основою її були ідеї англійського природодослідника Чарльза Дарвіна (1809— 1882) щодо еволюції живих систем, зокрема, його твердження, що у світі живого триває невпинна боротьба за існування. Предмет екології поширювався на живі істоти, середовище та їх взаємовідносини. Екологія трактується як наука, що вивчає ставлення живих істот до середовища, взаємовідносини у середовищі, а також вплив середовища на живі істоти, визначає специфічні закони функціонування екологічної сфери.
   Однією з галузей екології є екологія людини — міжпредметна галузь знань, що об´єднує інформацію про взаємовідносини людини та навколишнього середовища, досліджує природні умови життя людей, їх традиції, соціальну організацію і технології, шляхи розвитку і виживання, зв´язок між суспільством і навколишнім середовищем, відносини між суспільствами, які ґрунтуються на глибокій повазі свободи і гідності, відповідальному ставленні до природи, часткою якої є людина. Діє Міжнародний центр з екології людини, який займається підготовкою спеціалістів з проблем взаємовідносин людини і природи. У 1984 р. затверджено концепцію екології людини. Спеціалісти цієї галузі знань досліджують біологічні системи, а також культурні, психологічні, соціологічні, екологічні і політичні аспекти екологічної проблематики, взаємодії людини і природи. Завдяки цьому перетин предметної сфери двох наукових дисциплін — соціології та екології — відбувається в наймолодшій підгалузі екології — екології людини, яка вивчає взаємозв´язки людини і природного середовища. Соціологія акцентує увагу на таких поняттях, як «населення», «середовище», «технологія і організація виробництва». Екологія людини вивчає місце людини в екосистемі, взаємодію людини та екосистеми, а також наслідки цього процесу.
   Екологічні проблеми відображають особливості суспільно-економічного розвитку, зумовлені предметною діяльністю людини. У зв´язку з цим постає необхідність у науковій дисципліні, зосередженій на вивченні особливостей взаємодії між суспільством і природою. Таку систему знань репрезентує соціальна екологія — відносно молода галузь наукових знань. Її методологічні та гносеологічні труднощі пов´язані з процесом становлення і розвитку — уточнення предметної сфери, вдосконаленням методичного та методологічного аппарату, відбором теоретичних доктрин та концепцій.
   Важливим теоретичним джерелом соціальної екології стали ідеї про біосферу як цілісну сферу поширення життя на планеті та ноосфери, що виникає на вищому ступені його розвитку, зумовленому соціальними й антропогенно-технологічними факторами, і яка виявляє новий рівень творчої сили людського розуму.
   Становлення соціальної екології як системи наукового знання розпочалося у 20-ті роки XX ст. під впливом ідей екології та соціологічних досліджень процесів урбанізації. Її розвиток активізувався у 60-ті роки, коли суспільство опинилося перед загрозою екологічної кризи, що проявилося в забрудненні довкілля, дефіциті природних ресурсів, негативних наслідках урбанізації та інших споріднених проблемах антропогенного тиску на природне середовище. У 70-ті роки соціологічні дослідження були зорієнтовані на класифікацію, аналіз динаміки і форм задоволення екологічних потреб, екологічних аспектів міського способу життя, поведінки людей в екстремальних екологічних ситуаціях, соціально-культурних форм реакції населення на забруднення середовища. На Всесвітньому конгресі соціологів у Варні (1996) було створено дослідницький комітет Всесвітнього об´єднання соціологів з проблем соціальної екології. Сучасна парадигма соціальної екології формувалася під впливом деградації середовища існування людини, посилення стурбованості населення станом довкілля, зростання кількості екологічних аварій, аналітичних розробок глобального виміру екологічного забруднення (наприклад, доповіді Римського клубу).
   У західній соціології вживається термін «інвайроментальна (англ. environment — оточення, середовище) соціологія», який позначає екологію як соціальну філософію і засіб життя. Вона є однією з наукових дисциплін, що застосовують соціально-екологічний підхід, та, на відміну від них, обмежується локальним суспільством і відповідним середовищем. Виникнувши на початку XX ст. у США, ця концепція набувала нового осмислення під час екологічної кризи у 70-ті роки, її джерелами стали соціал-реформістські орієнтації: консерваціонізм, біоцентризм та екологізм. Основними принципами консерваціонізму є забезпечення економічного зростання, запобігання нераціональних витрат у природокористуванні та егалітарний (зрівняльний) розподіл природних ресурсів. На противагу йому біоцентризм виступає за збереження дикої природи, яка має непересічну цінність незалежно від її використання. Наукова модель взаємодії суспільства з природним середовищем екологізму ґрунтується на об´єктивних природних і наукових закономірностях. Людство, відповідно, зобов´язане забезпечувати оптимальність функціонування системи, запобігання порушенню екологічних процесів.
   У соціології інвайроменталізм був сприйнятий та відтворений у класичній соціально-екологічній концепції чиказької школи 20-х років, формування якої передбачало тісний зв´язок дослідницьких завдань з конкретними проблемами міста, що зумовило теоретичну орієнтацію на еволюціонізм та натуралізм у дослідженні соціальних змін. Суспільство він розглядав з точки зору існування двох аспектів його діяльності: симбіотичної, атрибутом якої є конкуренція, і культурної з комунікацією і консенсусом.
   Конкуренція (боротьба за існування) у тваринному та рослинному світі є необмеженою. У суспільстві вона обмежується згодою, взаєморозумінням і правом, притаманним «культурному суспільству». Конфлікт та консенсус постають у цій концепції як взаємопов´язані та взаємодоповнюючі елементи єдиного еволюційного процесу. Саме конкуренція уподібнює суспільство до організму, формуючи його структуру, регулюючи послідовність дій, відновлюючи рівновагу. З відмовою сучасних соціологів від ідей соціал-дарвінізму, аналогій між біологічною та соціальною еволюцією, класичну концепцію замінила концепція поліваріантної еволюції. Згідно з нею не існує чітких стадій, які повинно подолати суспільство, удосконалюючи свою здатність до адаптації. Увага неокласиків (Л. Вірт, Т. Парсонс, А. Хоулі ) зосереджується на процесі функціонування соціальної організації, функціональній системі, яка розвивається у процесі взаємодії із середовищем, що загрожує рівновазі соціальної організації. На цій підставі завдання соціології полягає у вивченні спонтанної взаємодії соціальної організації із середовищем, сукупності функцій, які забезпечують пристосування популяції до середовища, механізму Функціонування екосистеми, що охоплює людські спільноти та їх середовище.
   Тривалий час інвайроментальні ідеї приваблювали обмежене коло науковців, і лише у 70-ті роки вони почали розвиватися і поширюватися. Свідченням цього стала Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, що відбулася у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Її учасники — керівники 179 держав світу — присвятили багато уваги розробці світової програми екологічної безпеки та охорони довкілля. Інвайроментальна соціологія обстоює входження людини як одного з біологічних видів до глобальної екосистеми; зумовленість людської діяльності не тільки соціокультурними чинниками, а й складними природними зв´язками; залежність людини від біофізичного середовища, що накладає потенційні фізичні та біологічні обмеження на людську діяльність; нездатність людини спростувати екологічні закони.
   Автори цих положень — американські вчені В. Кеттон і Р. Данлеп — висунули їх на противагу існуючій понад 400 років «парадигмі людської винятковості», в основі якої — чотири сентенції:
   1. Людські істоти є унікальними соціоприродними утвореннями, тому що вони мають культуру.
   2. Культура змінюється значно швидше, ніж біологічні особливості людини, тому саме їй належить основна роль у соціальному розвитку індивідів та спільнот.
   3. Поведінка людини зумовлена передусім соціальними, а не природними чинниками.
   4. Суспільний прогрес безмежний, що уможливлює вирішення в майбутньому всіх соціальних проблем.
   Усі ці постулати, на думку представників інвайроменталістської соціології, засвідчили протягом XX ст., особливо другої його половини, не тільки свою обмеженість, а й теоретичну неспроможність, оскільки їх прихильники продовжують ігнорувати залежність суспільства від природного середовища, не усвідомлюють проблеми обмеженості природних ресурсів, що загострилася в останні десятиліття.
   Опоненти «парадигми людської винятковості» опиралися на сформульовану Дж. Форрестером концепцію світової динаміки. Вона ґрунтується на теоретичній моделі, в якій взаємопов´язані населення, капіталовкладення (фонди), географічний простір, природні ресурси і виробництво продуктів харчування, взаємодія яких зумовлює динаміку змін у світовій системі. Наприклад, У. Кеттон і Р. Данлеп стверджують, що в основі нової соціологічної парадигми повинен бути принципово інший підхід до проблеми людини та її соціально-природних взаємодій. Сутність його має ґрунтуватися на усвідомленні того, що:
   — людські істоти — один з безлічі живих видів біосфери, що формує соціальне життя;
   — дія природи на суспільство призводить до непередбачуваних наслідків, незалежних від свідомої людської діяльності;
   — природні ресурси планети обмежені, а це накладає певні обмеження на суспільний прогрес;
   — попри те що діяльність людей змінює середовище, екологічні закономірності є обов´язковими для людських співтовариств.
   За такого підходу всі екологічні пошуки повинні неминуче мати соціологічний вимір. Та оскільки екологічні катастрофи і нещастя торкаються, як правило, не окремих індивідів, а широких соціальних спільнот, «екологія є справді соціологічною, оскільки акцентує на сукупностях, а не на індивідуальному» (С. Лондон).
   Ця теоретична концепція, розвинута Р. Данлепом, В. Кеттоном, Д. Мердоком, Дж. Мітчелом, Н. Мойсеєвим та ін., покладена в основу соціології екології. Головні її принципи зводяться до таких положень:
   1. Людство є одним з багатьох видів живих істот, що залежать від природного навколишнього середовища, й у цьому сенсі не є винятковим. Через обмеженість зворотного зв´язку з природою людські дії часто спричинюють непередбачувані наслідки.
   2. Вищою цінністю є гармонійний розвиток людини і природи. Природа споконвічно самоцінна, може існувати поза людиною і без неї, незалежно від того, корисна вона чи шкідлива для людини.
   3. Наявність у людини розуму не передбачає для неї жодних привілеїв. Навпаки, це накладає на неї додаткові обов´язки щодо природи. Світ людей і світ природи — елементи єдиної системи.
   4. Вплив на природу змінюється взаємодією, ціль якої полягає у максимальному задоволенні потреб людини і потреб природи.
   5. Природний світ має певні межі, тому існують обмеження щодо економічного росту. Економічна експансія вимагає вилучення все більшої кількості ресурсів з навколишнього середовища, що призводить до екологічних проблем, які обмежують економічне зростання.
   6. Держава своєю діяльністю спричиняє загострення екологічних проблем, прагнучи створити вигідні умови для капіталу, часто ігноруючи особливості навколишнього середовища.
   7. Взаємодія з природою повинна визначатися «екологічним імперативом»: правильно і дозволено тільки те, що не порушує існуючої в природі екологічної рівноваги.
   Спираючись на ці принципи, академік М. Мойсеєв сформулював концепцію коеволюцїі, яка має бути орієнтиром у взаємодії людини з природою в умовах зростаючої небезпеки екологічної катастрофи. Процес коеволюції тлумачиться не як статично існуюча рівновага між природою і людиною, а як «стійка нерівновага», за якої зміна параметрів біосфери відбувається настільки повільно, що людство здатне адаптуватися до змін, вписатися у стабільні біогеохімічні цикли.
   Соціологія екології має справу зі складною і багатокомпонентною соціобіотехносферою, центральну роль у якій відіграє людина. Тому всі заходи, спрямовані на збереження і відтворення навколишнього середовища, мають своєю метою створення сприятливих умов для розвитку як індивідів, соціальних груп, так і суспільства загалом за неодмінного збереження та відтворення причинно-наслідкових і зворотних зв´язків між соціальними, технологічними і природними чинниками. Це означає, що соціологія екології, на відміну від інших галузевих соціологічних теорій, дещо інакше вирішує проблему суб´єкта діяльності. У її теоретичній парадигмі перебувають не тільки людина (суспільство), а й природні об´єкти, екосистеми, які розглядаються як партнери, тобто суб´єкти екологічної взаємодії людини з природою.

 
< Попередня   Наступна >