1. Предмет і завдання судової медицини

   Серед медичних наук судова медицина посідає особливе місце. Визначається це тим, що теорія і практика її спрямовані насамперед не на лікування і попередження хвороб, пізнання їх природи, а на вивчення і розробку питань медичного і біологічного характеру, які виникають у слідчій і судовій практиці.
   Будучи наукою медичною, судова медицина часто використовує знання юридичних дисциплін (криміналістики, кримінального права, кримінального процесу тощо). Зв'язок судової медицини з потребами правової науки, судочинства і державного управління має історичні корені. Медичні знання при здійсненні правосуддя застосовувались ще в давнину, про що свідчать літературні джерела періоду до нашої ери. Це підтверджується документами з історії Єгипту, Месопотамії, Китаю, Індії, Греції і Риму.
   Ще Гіпократ (народ. у 460 р. до н. е.) вивчав питання, які ставляться в експертній практиці й тепер (аборт, термін вагітності, життєздатність недоношених немовлят, тяжкість і смертельність різних ушкоджень тощо).
   Вперше назвав судовою медициною цю науку Бонн, який написав у 1690 р. працю "Основи судової медицини". Потім була запропонована назва "державне лікарознавство", де знайшла відображення сукупність двох наук - судової медицини і медичної поліції.
   В Англії та країнах британської співдружності набула поширення назва "медичне правознавство". У Росії та деяких інших країнах судова медицина називалася "судово-лікарською наукою", "медичною криміналістикою".
   Ще більша різниця спостерігається у змісті предмета, об'єктів дослідження судової медицини, оскільки вони витікають із законодавчих основ, мети і завдань судово-медичної експертизи при конкретному державному устрої.
   Перебуваючи під постійним впливом органів прокуратури, суду, поліції та інших відомств державного апарату, судова медицина завжди виражала інтереси правлячої верхівки. Історії відомо багато таких прикладів. Так, автор знаменитих "Філософських листів" П. Я. Чаадаєв за наказом Миколи І був визнаний божевільним. Лікарі, які щонеділі його обстежували, склали 52 фальшивих свідчення з цього приводу.
   Особливо показові в цьому плані гучні судові процеси, які стали надбанням світової суспільної думки: мултанська справа про людське жертвоприношення, київська справа про звинувачення Бейліса в ритуальному убивстві.
   Гучна мултанська справа про людське жертвоприношення (1892-1894 рр.) глибоко висвітлена В. Г. Короленком, котрий сміливо виступив на захист невинних селян-удмуртів, які були засуджені в першому судовому процесі за убивство жебрака Матюніна з релігійних мотивів. Суть справи така: 5 травня 1892 р. недалеко від села Старий Мултан В'ятської губернії було знайдено обезголовлений труп жебрака Матюніна. За показаннями свідків, потерпілий страждав епілепсією. Після судово-медичного дослідження, проведеного тільки через місяць, експерт дав фальшиві висновки про смерть від кровотечі з різаної рани шиї. Ушкодження, які були на шиї, гомілках, він розцінив як результат підвішування трупа за ноги з метою обезкровлювання, як нібито жертвоприношення у вотяків. На цій основі удмуртів звинуватили в убивстві з метою жертвоприношення.
   Такі висновки спростували прогресивні вчені Ф. А. Патенко і Е. Ф. Беллін. Багаторазові експерименти показали, що голова Матюніна була відрізана після смерті з метою симуляції ритуального вбивства, бо не було на тілі слідів боротьби, крові на одязі, відсутні ознаки смерті від кровотечі. Після триразового слухання справи під впливом науково обгрунтованих експертиз засуджені селяни-удмурти були виправдані.
   Справа Бейліса, яка викликала обурення світової суспільної думки, була інсценована царською поліцією і юстицією в період піднесення революційного руху 1911-1913 рр. і мала за мету відволікти увагу робітників і селян від участі у революційній боротьбі. У справі як "науковий доказ" існування ритуальних убивств була використана судово-медична і судово-психіатрична експертизи. Психіатр Сикорський і судовий медик Косоротов підтвердили ритуальну версію обвинувачення.
   До честі наших передових учених потрібно сказати, що вони сміливо виступали в судових процесах тієї пори, викриваючи в окремих випадках необгрунтованість і безглуздість звинувачень, які пред'являлися представниками царської поліції.
   Професор П. А. Мінаков (1865-1931 рр.) доказав усю безглуздість і псевдонауковість експертиз Косоротова і Сикорського у справі Бейліса. Аналіз даних і аргументація, яка наводилася в його виступах, у корені спростували звинувачення проти Бейліса. П. А. Мінаков довів, що ні властивості ран, ні їх розміщення на дають жодних підстав для гіпотези, що вбивці намагались отримати з тіла Ющинського велику кількість крові.
   Реакційними колами США був організований судовий процес над робітниками-революціонерами Сакко і Ванцетті. У 1920 р. влада штату Массачусетс заарештувала Сакко і Ванцетті, пред'явивши їм фальшиві звинувачення в пограбуванні й убивстві касира та його охоронця. Серед доказів були використані дані експертизи. Знайшлись експерти, які допомогли американському суду винести смертний вирок. Справа в тім, що у Сакко було виявлено пістолет "Кольт", а із трупа убитого була вилучена куля від пістолета цієї ж системи. Ряд експертиз, проведених у процесі попереднього слідства, показав, що куля, вилучена з тіла убитого, була випущена не із пістолета, який належав Сакко.
   На судовий процес був запрошений поліцією інший експерт, який сфальсифікував результати раніше проведених експертиз і всупереч фактам впевнено заявив, що куля, вилучена з тіла убитого, була випущена із пістолета Сакко. Таким чином, були подані явно фальшиві експертні висновки, які допомогли владі штату посадити на електричний стілець двох італійських робітників. Пізніше суддя Тейєр публічно признався в тому, що Сакко і Ванцетті були невинними і мотивував смертний вирок тільки тим, що засуджені були революціонерами.
   Судово-медична експертиза набула особливого значення в роки Другої світової війни, коли сприяла розкриттю звірств німецько-фашистських загарбників на тимчасово окупованій території СРСР та інших країн Європи.
   Акти судово-медичних експертиз служили на Нюрнберзькому та інших процесах джерелами доказів, які викривали фашистів у злочинах проти людства.
   Судову медицину не слід ототожнювати із судово-медичною експертизою, хоча ці два поняття дуже близькі.
   Судова медицина - це галузь медичної науки, яка існує самостійно серед інших медичних дисциплін і в той же час нерозривно з ними пов'язана.
   Судово-медична експертиза - це галузь практичної медицини, спеціально присвячена обслуговуванню потреби судової та слідчої роботи.
   Так, за М. В. Поповим (1938 р.), судова медицина - це зібрання теоретичних і практичних даних про встановлення, виключення, оцінку дії різних видів зовнішнього насилля на організм, про смерть і нормальні посмертні процеси, медичну оцінку судових доказів і методи виконання судово-медичної експертизи.
   М. І. Райський (1953 р.) розуміє під судовою медициною розділ медицини, розроблений стосовно правових норм про тілесну недоторканість громадян, їх права і обов'язки в класовій державі.
   За М. І. Авдеєвим (1969 р.), судова медицина є галуззю медицини, зміст якої складає вивчення і вирішення медичних і біологічних проблем, які найчастіше виникають у правовій практиці. З точки зору В. М. Смольянінова (1982 р.), судова медицина є наукою, яка являє собою сукупність медичних і біологічних знань та досліджень, спрямованих у своєму розвитку, удосконаленні і практичному застосуванні на здійснення завдань правосуддя та охорони здоров'я.
   У сучасному тлумаченні судова медицина - це галузь медичної науки, яка вивчає і розробляє питання медичного, біологічного і криміналістичного характеру для цілей правосуддя, законодавства та охорони здоров'я.
   Наведені визначення не виключають, а, навпаки, доповнюють одне одного. Теперішня судова медицина являє собою самостійну науку, що вивчає коло питань, які мають свої методи дослідження. Більшість із них є специфічними для судової медицини. Наприклад, визначення видової, групової і типової належності крові в плямах, учення про ушкодження, трупні явища, статеві злочини, дію межових температур, хімічних агентів та ін. Судова медицина використовує знання інших медичних дисциплін, наприклад, нормальної і патологічної анатомії і фізіології, травматології тощо. Але ці відомості в судовій медицині розглядаються, як правило, у конкретному аспекті, стосовно питань судової практики. Крім того, у судовій медицині вивчаються окремі розділи природничих, технічних і правових наук. Серед юридичних дисциплін вона найтісніше пов'язана з криміналістикою, яка вивчає науково-технічні проблеми збирання і дослідження доказів. При розслідуванні злочинів проти особи криміналістика настільки тісно стикається із судовою медициною, що провести між ними яку-небудь межу дуже важко.
   Судово-медична наука та сфера її практичного застосування - експертиза, окрім свого основного завдання - допомогти органам правосуддя, повинна надавати допомогу органам охорони здоров'я у справі підвищення якості лікувально-профілактичної роботи. Такі предмет і завдання судової медицини.