§ 5. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою

   Чинне цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість зміни правового стану осіб шляхом визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими в судовому порядку. Безвісна відсутність громадян може бути пов'язана із стихійним лихом, нещасними випадками та будь-якими іншими обставинами. Відсутність громадянина у місці його постійного проживання або переважного перебування, а також відсутність відомостей про це протягом тривалого часу створює невизначеність у тих або інших правовідносинах для певного кола осіб, що перешкоджає здійсненню належних їм суб'єктивних прав. У зв'язку з необхідністю захисту інтересів осіб, які перебувають у певних правовідносинах з громадянином, щодо якого тривалий час відсутні відомості в місці його проживання, виникає потреба у зміні правового стану цього громадянина.
   Підсудність справ про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим встановлена законом з урахуванням інтересів громадян і юридичних осіб, здійснення суб'єктивних прав та виконання обов'язків яких залежить від рішення суду по справі. Ці справи розглядаються судом за місцем проживання або знаходження заявника. Місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років, або осіб, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів (ст. 29 ЦК). Місцем знаходження юридичної особи визнається місце її державної реєстрації (ст. 93 ЦК). У ЦПК не зазначено, хто саме може звернутися до суду з вимогою про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим. При вирішенні цього питання слід застосовувати ст. 4 ЦПК, відповідно до якої справа в суді може бути порушена особою, яка має заінтересованість у зміні правового стану громадянина.
   Заява по справі про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим має відповідати загальним вимогам, закріпленим ст. 119 ЦПК. Заява подається у письмовій формі. Вона повинна містити: назву суду, до якого подається заява; точну назву заявника, його місце проживання або знаходження, а також назву представника заявника, коли ним порушується справа; чітко сформульовану вимогу, з якою звертається до суду заявник; виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначення доказів, що стверджують ці вимоги, а також підпис заявника або його представника з зазначенням часу подання заяви.
   Обставинами, які обґрунтовують заявлені вимоги, є: невідомість перебування відсутнього громадянина; неможливість усунути цю невідомість; тривалість безвісної відсутності; події, що загрожували смертю або дають підставу припускати загибель громадянина від певного нещасного випадку. У заяві за цією категорією справ крім зазначених обставин обов'язково слід вказати, з якою метою необхідно заявникові визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим. До заяви додаються документи про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.
   У порядку підготовки до розгляду справ про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим суддя повинен встановити осіб (родичів, співробітників та інших), які можуть дати відомості про відсутнього, а також запитати відповідні організації за останнім місцем його роботи про наявність відомостей щодо відсутнього.
   У ході підготовки справи суддя повинен визначити коло осіб, які заінтересовані в її розгляді, та їх процесуальне становище, допустити або залучити їх до участі в процесі та повідомити їх про місце і час розгляду справи. Коло таких осіб зумовлюється метою, з якою заявникові необхідно визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим. Як заінтересовані особи можуть взяти участь у справі члени родини заявника та інші особи, які мають право на одержання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, якщо справа порушена з метою призначення пенсії заявнику або його дітям.
   Відповідно до ст. 248 ЦПК суд при відкритті провадження у справі вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, якщо опіку над майном не встановлено. Безпосередньо ж дії, спрямовані на опіку над майном здійснюються згідно із ст. 44 ЦК нотаріусом у порядку, встановленому ЦК, Законом України “Про нотаріат” та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
   Розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні з участю заявника і заінтересованих осіб, а також свідків та інших осіб, які сприяють здійсненню правосуддя.
   У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутнього початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому були одержані останні відомості про відсутнього, а при неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року (ст. 43 ЦК). Днем смерті громадянина, оголошеного померлим вважається день набрання законної сили рішенням суду. В разі оголошення померлим громадянина, який пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цього громадянина день його гаданої загибелі (ст. 46 ЦК).
   Судові рішення. Суд повинен відмовити у задоволенні заяви, якщо буде встановлено місце перебування громадянина, щодо якого вирішується питання про визнання його померлим. Таке ж рішення виноситься і у випадку, якщо буде з’ясовано, що строк невідомості місця перебування громадянина не відповідає зазначеному в законі.
   У резолютивній частині рішення про задоволення заяви зазначаються не тільки дані про особу людини, яка визнається безвісно відсутньою чи оголошується померлою, але і початок безвісної відсутності або день смерті такої фізичної особи, які визначаються відповідно до правил, встановлених законом.
   Після того, як рішення про оголошення громадянина померлим набере законної сили, суд обов’язково повинен надіслати його копії органу реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті громадянина, а також до нотаріальної контори або органу, що виконує нотаріальні дії, для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (ст. 249 ЦПК).
   Рішення, яке набрало законної сили, породжує певні правові наслідки: у непрацездатних членів сім’ї виникає право на пенсію; подружжя такої особи має право розірвати шлюб у спрощеному порядку; з’являється можливість усиновлювати дітей без згоди відсутнього та інше.
   Скасування рішення. Визнання особи безвісно відсутньою має умовний характер, зумовлений невизначеністю цивільних та інших відносин за участю відсутньої особи. Тому у разі, коли фізична особа, щодо якої ухвалено рішення суду про визнання її безвісно відсутньою, з’явилась, рішення суду може бути скасоване.
   Відповідно до ст. 250 ЦПК у разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою чи оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Отже, заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою чи оголошено померлою, або іншою заінтересованою особою. Законом встановлено, що таке рішення може ухвалити як суд, який ухвалив первісне рішення, так і суд за місцем перебування такої фізичної особи. У другому випадку, суд обов’язково повинен витребувати первісне рішення – рішення про визнання особи безвісно відсутньою. Із заявою про скасування рішення суду може звернутися безпосередньо особа, щодо якої ухвалене рішення. Таким правом наділяються інші заінтересовані особи, що потерпають від відсутності особи.