§ 4. Процесуальне правонаступництво

   У процесі провадження у справі у цивільному судочинстві можлива також заміна сторін та третіх осіб іншими особами, коли до них переходить права та обов’язки у спірних правовідносинах. Така заміна сторін називається процесуальним правонаступництвом (ст. 37 ЦПК).
   Сторона може вибути з процесу в силу різних причин, однак процесуальне правонаступництво виникає тільки у тому випадку, коли має місце правонаступництво у матеріальних правовідносинах. Однак, на відміну від цивільного правонаступництва процесуальне має ряд особливостей, обумовлених характером участі у процесі, сукупністю процесуальних прав та обов’язків, якими наділені сторони.
   Підставами процесуального правонаступництва є смерть фізичної особи при правовідносинах, в яких допускається правонаступництво, реорганізація юридичної особи, уступка вимоги, перевід боргу чи інші форми переходу прав та обов’язків від однієї особи до іншої.
   Для настання процесуального правонаступництва правонаступник (особа, яка бажає вступити у процес) повинен довести судові своє право на зайняття процесуального становища суб’єкта, якого він заміняє. Доказом може виступати рішення суду; статут; свідоцтво про право на спадщину; інші документи, які підтверджують перехід прав та обов’язків у матеріальних правовідносинах, які є предметом судового розгляду.
   Правонаступник набуває усього обсягу процесуальних прав та обов’язків, які мав його попередник, також для нього є обов’язковими усі дії, які вчинені у цивільному процесі до вступу (зміна предмету та підстави позову, відмови від частини позовних вимог, тощо) (ст. 37 ЦПК). Тобто, процесуальні правонаступники набувають усіх нездійснених і нереалізованих прав попередника на час вступу до справи і виходячи з дії принципу диспозитивності можуть вільно ними розпоряджатися.
   Зміст норм про процесуальне правонаступництво повністю поширюється на третіх осіб.
   Цивільне процесуальне правонаступництво по суті є заміною однієї сторони на іншу, що є подібним до заміни неналежної сторони, однак від останнього має ряд відмінностей. Процесуальне правонаступництво може застосовуватися при заміні позивача, відповідача, а також третіх осіб, а заміна неналежної сторони може застосовуватися тільки щодо заміни відповідача. При заміні неналежної сторони дії неналежної сторони для належної не викликають жодних правових наслідків. При процесуальному правонаступництві усі процесуальні дії, виконані правопопередником, є обов’язковими для правонаступника. При заміні процес може починатися заново, а при правонаступництві – продовжується. Процесуальне правонаступництво можливе у всіх стадіях процесу, заміна неналежної сторони – тільки у суді першої інстанції, до ухвалення рішення суду у справі.
   На відміну від цивільного матеріального правонаступництва, яке поділяється на універсальне (загальне) та сингулярне (часткове), у цивільному процесуальному праві сингулярного правонаступництва немає, оскільки правонаступник набуває усіх цивільних процесуальних прав та обов’язків попередника без будь-яких виключень.