12.2.1. Національний режим

   Розглянуто досить широкий перелік міжнародно-правових актів у сфері правової охорони об’єктів промислової власності. У переважній більшості цих актів свого часу брав участь СРСР, а нині їх стороною є і Україна. Це означає, що як колишній СРСР, так і Україна сьогодні при розробці законодавства у цій сфері неодмінно враховують власну участь у відповідних міжнародних актах. У міжнародному приватному праві норма міжнародного договору, як відомо, прямо не застосовується, а трансформується у норму національного законодавства. Така трансформація, по суті, може бути автоматичною, оскільки ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’яз-ковість яких надана Верховною Радою України, вважаються частиною національного законодавства України. Отже, патентне законодавство України перебуває під великим впливом матеріально-правових і колізійних норм міжнародних договорів у сфері промислової власності. Наявний класичний взаємозв’язок норм міжнародного публічного і міжнародного приватного права.
   Однією з основних у Паризькій конвенції є норма про національний (територіальний) режим. Це означає, що іноземцям (іноземним громадянам і юридичним особам, особам без громадянства та з подвійним (потрійним тощо) громадянством) надаються такі самі права, як і національним фізичним та юридичним особам.
   Наприклад, у п. 7 Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції від 21 серпня 1973 р. було зафіксовано: “Іноземні громадяни — автори винаходів і раціоналізаторських пропозицій, а також їх правонаступники (у тому числі юридичні особи) користуються правами, передбаченими цим Положенням та іншими актами Союзу РСР і союзних республік, нарівні з громадянами (юридичними особами) СРСР”.
   До речі, патент № 1 у дореволюційній Росії було видано у 1812 р. французькому винахіднику. А саме того року цар Олександр І воював з імператором Наполеоном.
   У п. 1 ст. 5 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” у редакції від 1 червня 2000 р. зазначається: “Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України”.
   Наведене положення з національного законодавства є відображенням прагнення України як держави-члена надавати громадянам інших держав — членів Паризької конвенції таку саму охорону, що й власним громадянам. Іншими словами, Конвенція базується на принципі взаємного надання національного режиму.
   Правова охорона, що надається Конвенцією, також поширюється і на громадян держав, що не беруть участі у Конвенції. Однак за умови, що вони проживають або мають дійсне (а не фіктивне) промислове або торговельне підприємство на території держави — члена Конвенції.