6. Інвестиційні правовідносини

   Суб'єктами інвестиційних правовідносин є інвестори, реципієнти, інші учасники інвестиційної діяльності та держава. “Горизонтальні” правовідносини між інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності є базовими. На них будуються так звані “діагональні” правовідносини між інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності, з одного боку, і державою — з другого. Визначення інвестора та учасника наведено в ст.5 Закону від 18.09.1991 р. “Про інвестиційну діяльність”. Інвесторами можуть виступати громадяни, недержавні підприємства, господарські асоціації, союзи і товариства, громадські та релігійні організації і інші юридичні особи, засновані на колективній власності; органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, державні підприємства і установи; іноземні громадяни, юридичні особи та іноземні держави. Як учасники можуть виступати реципієнти, — наприклад, юридичні особи, яким належить об'єкт інвестування і які не є інвесторами (співінвесторами).
   Особливим чином визначено поняття іноземного інвестора (ст. 390 Господарського кодексу, ст.1 Закону від 19.03.1996 р. “Про режим іноземного інвестування”). Здатність особи виступати суб'єктом інвестиційних правовідносин варто розглядати як інвестиційну правосуб'єктність. Така правосуб'єктність іноді носить спеціальний характер, оскільки до суб'єкта пред'являються особливі вимоги, пов'язані з інвестиційною діяльністю, наприклад, у вигляді тендерних (конкурсних) умов. До фізичної особи для визнання його іноземним інвестором пред'являється особлива вимога — не мати постійного місця проживання на території України, а також не бути обмеженим у дієздатності (п.1 частини першої ст.1 Закону від 19.03.1996 р. “Про режим іноземного інвестування”). Юридичні особи розглядаються як іноземні інвестори незалежно від свого місцезнаходження (воно може знаходитися фізично і на території України), — визначальним моментом тут є законодавство, по якому юридична особа створена.
   Суб'єктами інноваційної діяльності як форми інвестиційної діяльності є фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, що здійснюють в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів (ст.5 Закону від 04.07.2002 р. “Про інноваційну діяльність”).
   На відміну від законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, що оперує поняттям “іноземний суб'єкт господарської діяльності”, інвестиційне законодавство використовує термін “іноземний суб'єкт інвестиційної діяльності”, однак в обох випадках допускається можливість відносити до відповідного поняття іноземних суб'єктів, що не мають статусу юридичної або фізичної особи. Так, стороною договору про розподіл продукції, у рамках якого здійснюється інвестування, може виступати суб'єкт (вітчизняний або іноземний), що не має статусу юридичної або фізичної особи, наприклад, об'єднання юридичних осіб (частина 3 ст.5 Закону України від 14.09.1999 р. “Про угоди про розподіл продукції”).
   Третім елементом інвестиційних правовідносин є об'єкт інвестування. Він визначається Законом від 18.09.1991 р. за допомогою об'єкта інвестиційної діяльності — майна і майнових прав (ст.4). Нарешті, ще одним елементом правовідносини є його зміст — інвестиційна діяльність (ст. 2), ут.ч. інноваційна діяльність (ст.З). Інвестиційна діяльність не завжди носить підприємницький характер, тому варто відрізняти від інших інвестицій “соціальні” інвестиції, що не мають на меті створення прибутку (доходу).
   Поряд з елементами правовідносин, традиційним питанням є юридичні факти, з якими пов'язуються виникнення, зміна, призупинення і припинення інвестиційних правовідносин. Підставою виникнення є, як правило, інвестиційний договір, хоча можливі й інші підстави, наприклад, односторонній акт по створенню підприємства однією особою-інвестором (унітарне підприємство). Підставами зміни, призупинення та припинення інвестиційного договору виступають спільне або одностороннє волевиявлення сторін або акт судової влади, винесений з ініціативи сторони (сторін) або третіх осіб (наприклад, розірвання договору у зв'язку з його порушенням).