|
§ 3. Адміністративні стягнення: поняття, перелік і накладення Поняття адміністративних стягнень та їх класифікація
Сутність адміністративної відповідальності виявляється в накладенні адміністративних стягнень на осіб, які вчинили протиправні дії або бездіяльність.
Адміністративне стягнення — це визначена в законі міра покарання у вигляді певних несприятливих заходів морального, матеріального або фізичного характеру, яка застосовується щодо суб'єкта адміністративного проступку за його протиправне діяння.
Метою адміністративного стягнення, як зазначено в статті 23 КпАП, є виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Адміністративні стягнення характеризуються тим, що несуть в собі елементи репресивного (карального), виховного та запобіжного характеру, як це випливає із ст. 23 КпАП. Крім того, вони мають за мету захист громадської безпеки, власності, встановленого порядку управління та інших суспільних відносин. Кожне адміністративне стягнення - це несприятливі юридичні наслідки, це покарання за шкоду, завдану проступком суспільним відносинам.
Стаття 24 КпАП містить перелік адміністративних стягнень:
- попередження;
- штраф;
- оплатне вилучення предмета;
- конфіскація;
- позбавлення спеціального права;
- виправні роботи;
- адміністративний арешт.
До іноземців та осіб без громадянства відповідно до частини четвертої ст. 24 КпАП та ст. 32 Закону України “Про правовий статус іноземців” може застосовуватися такий захід, як адміністративне видворення за межі України.
Передбачені в КпАП адміністративні стягнення слід класифікувати за наступними критеріями:
а) характером впливу на особу;
б) порядком застосування;
в) дією в часі;
г) суб'єктами застосування.
В юридичній літературі прийнято всі стягнення, які накладаються в адміністративно-правовому порядку, залежно від характеру впливу на особу поділяти на особисті, майнові та змішані — особисто-майнові, а також на ті, що мають тільки виправно-виховний вплив, і ті, що поряд з виховним впливом виключають можливість вчинення подібних правопорушень в майбутньому даною особою.
Ті стягнення, які спрямовані безпосередньо на особу правопорушника, прийнято називати особистими. Це попередження та адміністративний арешт. Майновими вважаються штраф, виправні роботи, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також конфіскація предмета, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення.
Особисто-майновим стягненням можна вважати позбавлення спеціального права. Адже через позбавлення права (наприклад, права керування транспортними засобами) держава впливає на особу, поз-бавляючи її як об'єктивного права, наданого раніше, так і матеріальних благ, які вона могла б отримати (влаштуватися на роботу, пов'язану із керуванням транспортним засобом, або керувати транспортним засобом, що належить особі на праві приватної власності тощо).
До адміністративних стягнень, що мають виправно-виховний вплив, належать попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт. Оплатне вилучення предмета, конфіскація та позбавлення спеціального права належать до адміністративних стягнень, які створюють умови для виключення можливостей вчинення даною особою відповідного виду правопорушень. Наприклад, після конфіскації зброї і бойових припасів особа не в змозі вчинити адміністративне правопорушення, передбачене ст. 174 КпАП, а саме: стрільбу з вогнепальної, холодної, метальної чи пневматичної зброї у населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку.
За порядком застосування ст. 25 КпАП виділяє основні і додаткові адміністративні стягнення. Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення. Усі інші адміністративні стягнення можуть застосовуватися тільки як основні.
За дією в часі відносно впливу на правопорушника стягнення можуть бути одномоментними (разовими) (попередження, штраф, конфіскація, оплатне вилучення предмета) і тривалими — арешт (до 15 діб), позбавлення прав (до 3 років), виправні роботи (до 2 місяців).
За такою ознакою, як суб'єкти застосування, адміністративні стягнення поділяються на: а) ті, що застосовуються лише судом (суддею), — конфіскація, адміністративний арешт, виправні роботи; б) ті, що можуть застосовуватись іншими органами адміністративної юрисдикції (попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, позбавлення спеціального права).
Адміністративні стягнення в ст. 24 КпАП викладені у відповідному порядку, що відображає зростання від незначних (попередження) до більш значних (конфіскація) та до суворих стягнень, — виправних робіт та адміністративного арешту.
Враховуючи зміни, які відбуваються у суспільстві, передусім перебудову економіки, становлення ринкових відносин, запровадження адміністративної відповідальності юридичних осіб, проект нового КпАП передбачає нові види адміністративних стягнень, наприклад громадські роботи, скасування реєстрації юридичної особи, позбавлення ліцензії на певний вид підприємницької діяльності тощо.
Перелік адміністративних стягнень
Стаття 26 КпАП передбачає, що попередження виноситься у письмовій формі або у передбачених законодавством випадках фіксується іншим встановленим способом. Як правило, попередження встановлюється за адміністративний проступок у санкції норми, що передбачає відповідальність за нього, як альтернатива більш серйозному стягненню і застосовується як самостійний вид стягнення за вчинення незначних правопорушень, а також до осіб, які вперше вчинили проступок, за наявності обставин, що пом'якшують відповідальність, та позитивних характеристик суб'єкта проступку. Це переважно виховний вплив держави в особі органу адміністративної юрисдикції на поведінку правопорушника.
Застосування попередження як виду адміністративного стягнення оформляється постановою уповноваженого органу адміністративної юрисдикції за правилами, визначеними у ст. 283 КпАП.
Попередження може також фіксуватись іншим встановленим законодавством способом. Стаття 306 КпАП, що регулює порядок виконання постанови про винесення попередження, водночас передбачає порядок винесення адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушень, передбачених статтями 116 (порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на річковому транспорті й маломірних суднах), 1162 (порушення правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах), 117 (порушення правил користування річковими і маломірними суднами), 125 (інші порушення правил дорожнього руху), частиною першою статті 127 (непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху), уповноважуючи Міністерство внутрішніх справ України або Міністерство транспорту України встановлювати способи оформлення такого попередження. Такою формою є фіксування в талоні попереджень порушень водіями транспортних засобів правил дорожнього руху.
Попередження як захід адміністративної відповідальності (тобто як адміністративне стягнення) слід відрізняти від попередження як заходу адміністративно-запобіжного. Незважаючи на однакову назву цих заходів та загальне призначення бути заходами адміністративного примусу, ці заходи відрізняються як за правовою природою, так і за правовими наслідками їх застосування.
Адміністративне стягнення — це адекватна шкоді, завданій правопорушенням, оцінка, що виявляється в реагуванні не будь-якого правоохоронного органу, а уповноваженого органу адміністративної юрисдикції на проступок. Попередження - запобіжний захід, який не має процесуального оформлення і пов'язаний з проявами, які не є завершеними адміністративними проступками.
Попередження як адміністративне стягнення тягне за собою відповідні правові наслідки. По-перше, особа, якій винесено попередження, вважається протягом року такою, що притягувалася до адміністративної відповідальності, і це має значення особливо при її притягненні до кримінальної відповідальності за злочини, при кваліфікації яких враховується характеристика особи, що їх вчинила, в тому числі притягнення її до адміністративної відповідальності. По-друге, при повторному вчиненні протягом року однорідного правопорушення, за яке особа була піддана стягненню у вигляді попередження, накладення такого стягнення вважається обставиною, що обтяжує відповідальність.
Відповідно до статті 27 КпАП штраф - це грошове стягнення, що накладається на громадян та посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених законодавством України.
Така редакція ст. 27 КпАП була дана Законом України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу” від 07.02.1997 р.
До цього часу вже у цій статті визначилися граничні суми штрафів на громадян до 50 руб., на посадових осіб - до 100 руб. Однак декриміналізація деяких злочинів з переведенням їх законодавцем у розряд адміністративних проступків та поява нового законодавства, яке особливо регулювало економічні відносини, потреба їх оперативного й ефективного захисту спричинили збільшення штрафів, що накладаються в адміністративному порядку. Тому зараз у визначенні поняття штрафу законодавець не встановив граничні його розміри.
Однак, вказавши на суб'єктів, на яких ці штрафи накладаються, він невиправдано звузив сферу їх застосування і породив колізії в законодавстві, оскільки в нормах законодавчих актів з окремих питань (незважаючи на визначення в новій редакції статті 27 КпАП) передбачив можливість застосування штрафів щодо юридичних осіб.
Оплатне вилучення предмета (ст. 28 КпАП). Законодавець, передбачаючи цей вид адміністративного стягнення, ставив за мету виключити володіння предметом, який перебуває у власності громадянина або іншої фізичної особи, однак суб'єкт правовідносин володіє цим предметом з порушенням встановлених правил. Це стягнення може бути як основним, так і додатковим і полягає у примусовому вилученні предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім предметом адміністративного правопорушення. Щоправда, законодавець передбачає оплатне вилучення тих предметів, що є безпосередніми об'єктами правопорушення. Оскільки об'єктом правопорушення предмет не може бути (об'єктом можуть бути суспільні відносини, які складаються щодо такого предмета), то сам матеріальний предмет може тут виглядати як предмет адміністративного проступку.
Законодавець також передбачив наступну після вилучення реалізацію предмета з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації цього предмета. Порядок застосування вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюються законодавством України. Цей вид стягнення передбачений у санкціях статті 121, 130, 133, 166і, 191, 193. Так, у частині другій ст. 130 КпАП передбачено, що за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень (керування транспортними засобами в стані сп'яніння, ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння) тягне за собою ряд стягнень, серед яких додатковим є оплатне вилучення транспортного засобу.
Частина перша ст. 191 КпАП передбачила, що порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів громадянами, які мають дозвіл органів на зберігання зазначеної зброї, тягне за собою накладання штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням зброї і бойових приладів до неї або без такого.
Оплатне вилучення предмета відрізняється від передбачених у КпАП конфіскації та в Кодексі торгівельного мореплавства і Законі України “Про надзвичайний стан” реквізиції.
Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом (предметом) адміністративного проступку, полягає у примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави. Конфісковано може бути лише предмет, який перебуває в особистій власності правопорушника. Однак ст. 29 КпАП застерігає, що це загальний підхід до конфіскації.
Адміністративна конфіскація має специфічний характер. На відміну від конфіскації, що передбачена у Кримінальному кодексі України (КК) (ст. 59), за нормами адміністративного права можуть бути конфісковані не будь-які предмети, а лише ті з них, які безпосередньо пов'язані із вчиненням проступку. Конфісковано може бути лише предмет, який був знаряддям вчинення проступку або об'єктом (предметом), щодо якого вчинено проступок.
Часто такі предмети прямо називаються в законі. Наприклад, за повторне протягом року вчинене порушення правил зберігання, носіння, перевезення вогнепальної гладкоствольної зброї (частина друга ст. 191 КпАП) особою, яка притягувалася за таке правопорушення до адміністративної відповідальності за частиною першою ст. 191, зброя може бути конфіскована.
Однак слід зазначити, що на цей час положення КпАП в частині застосування такого виду стягнення, як конфіскація, 5 квітня 2001 р. були приведені у відповідність до вимог Конституції України. Конституційна стаття 41 передбачає, що “ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом”. Як це випливає із ст. 41 Конституції України, що застосовується за нормами КпАП, зараз конфіскація віднесена до компетенції суду.
Позбавлення спеціальних прав як вид адміністративного стягнення передбачено ст. 30 КпАП. У цій статті прямо вказується, яких спеціальних прав може бути позбавлена особа за вчинення адміністративного правопорушення: право керування транспортним засобом та право полювання. Зазначені об'єктивні права надаються уповноваженими державними органами громадянам України та іншим фізичним особам на основі спеціально передбачених у нормативних актах процедур за наявністю відповідних підстав (складання іспитів для перевірки знань правил дорожнього руху, вміння управляти транспортним засобом, наявності відповідних документів тощо). У разі неправомірного користування наданими правами відповідний орган (наприклад, державна автомобільна інспекція) тимчасово позбавляє цього права громадянина чи іншу фізичну особу.
Даний вид адміністративного стягнення застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Органами, уповноваженими застосовувати даний вид адміністративного стягнення, відповідно до Закону України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху” від 05.04.2001 р. є місцеві суди, які позбавляють права на управління автомобільним транспортом, трамваями та тролейбусами, іншими самохідними машинами та згідно КпАП — органи річкового транспорту і Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства (щодо права керування річковими і маломірними суднами). Позбавляють права полювання відповідні органи, що здійснюють нагляд за дотриманням правил полювання. Даний захід адміністративного стягнення може застосовуватися за проступки, передбачені статтями 85, 108, 116, 122, 123, 130 КпАП тощо.
Позбавлення спеціального права за вказані правопорушення може бути застосовано не до всіх правопорушників. Так, позбавлення права керування транспортними засобами не може застосовуватися до осіб, які керують цими засобами у зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення, на порушення встановлених правил, місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Позбавлення права полювання не може застосовуватися до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.
Встановлена в ст. 30 КпАП заборона застосовувати даний вид стягнення до окремих категорій осіб не означає, що ці суб'єкти адміністративних проступків взагалі не підлягають адміністративній відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, за які законодавець передбачає позбавлення права. Норми адміністративно-деліктного права, які встановлюють відповідальність за проступки у вигляді позбавлення спеціального права, мають альтернативні санкції, що дає змогу застосовувати інше адміністративне стягнення.
Стаття 31 КпАП передбачає виправні роботи, які застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративний проступок, з відрахуванням до двадцяти відсотків її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються місцевим судом.
Особливостями цього адміністративного стягнення є:
— стягнення майнового характеру, що триває;
— стягнення відбувається тільки за місцем постійної роботи, а тому може застосовуватися до осіб, які працюють на постійній роботі;
— стягнення застосовується як основне;
— під час відбування виправних робіт забороняється звільнення з роботи за власним бажанням;
— адміністрації підприємства, де правопорушник відбуває стягнення у вигляді виправних робіт, забороняється надання цій особі чергової відпустки;
— час відбування виправних робіт не зараховується до трудового стажу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності із застосуванням цього виду стягнення.
Виправні роботи — адміністративне стягнення, яке застосовується не до всіх без винятку правопорушників, якщо вони вчинили проступок, що передбачений тією чи іншою статтею КпАП із зазначенням відповідного стягнення. Це стягнення не дозволяється застосовувати: а) до непрацездатних осіб (пенсіонерів за віком, інвалідів, до вагітних жінок); б) до військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних; в) до осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
Виправні роботи як адміністративне стягнення відрізняються від виправних робіт без позбавлення волі як кримінального покарання.
По-перше, ці санкції відрізняються строками: в адміністративному праві виправні роботи призначаються на строк до двох місяців, тоді як за ст. 29 КК вони призначаються до двох років. По-друге, за ст. 31 КпАП виправні роботи відбуваються лише за місцем постійної роботи, а відповідно до ст. 57 КК вони відбуваються відповідно до вироку суду або за місцем роботи, але із суми заробітку засудженого проводиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду в межах від десяти до двадцяти відсотків.
Даний вид адміністративного стягнення застосовується за вчинення адміністративних проступків, які за ступенем суспільної шкідливості наближаються до злочинів. Це — дрібне розкрадання державного або колективного майна (ст. 51 КпАП), незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КпАП), дрібне хуліганство (ст. 73 КпАП) та деякі інші.
Адміністративний арешт (ст. 32 КпАП) передбачає короткострокове, строком до 15 діб, позбавлення волі особи, яка вчинила адміністративний проступок, котрий завдав значної шкоди суспільним відносинам, з використанням їх на фізичних роботах без оплати праці.
Законодавець передбачив застосування адміністративного арешту лише за окремі види правопорушень. У КпАП передбачено шість складів таких проступків: 1) незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); 2) дрібне хуліганство (ст. 173); 3) розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у нетверезому вигляді, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за такі правопорушення (частина третя ст. 178); 4) злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (ст. 185); 5) порушення порядку організації і проведення зборів і демонстрацій (ст. 185); 6) прояв неповаги до суду (частина перша ст. 185).
Адміністративний арешт застосовується з урахуванням особистості правопорушника. У частині 2 ст. 32 КпАП конкретно визначено тих осіб, до яких взагалі не дозволяється застосовувати цей вид стягнення: вагітні жінки; жінки, що мають дітей віком до дванадцяти років; особи, які не досягли вісімнадцяти років; інваліди першої та другої груп.
Застосування адміністративного арешту не тягне за собою судимості й не є підставою для звільнення особи з роботи. Його застосування не перериває трудового стажу. Однак заробітна плата за час відбування адміністративного арешту не виплачується.
Постанова районного або міського суду про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Арештовані піддаються особистому оглядові й тримаються під вартою, як вказано у ст. 327 КпАП, в місцях, що їх визначають органи внутрішніх справ. Згідно з відомчими інструкціями Міністерства внутрішніх справ України такими місцями є спеціальні приймальники для відбування адміністративного стягнення та ізолятори тимчасового утримання.
Трудове використання осіб, підданих адміністративному арешту, організовують виконавчі органи місцевого самоврядування (виконкоми міських, районних та селищних рад).
Накладення адміністративних стягнень
Глава 4 КпАП передбачає основні правила накладення адміністративного стягнення. Воно накладається в межах установлених санкціями статей КпАП або іншими чинними законодавчими актами. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність.
Стаття 34 КпАП називає обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративні проступки:
- щире розкаяння винного;
- відвернення винним шкідливих наслідків проступку, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;
- вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;
- вчинення правопорушення неповнолітнім;
- вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.
Орган, який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими також обставини, не зазначені в законі. Передбачені в ст. 35 КпАП обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративні проступки, також дають змогу уповноваженому органу або суду визначитися щодо міри адміністративної відповідальності. Обставинами, що обтяжують відповідальність, визнаються:
- продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогууповноважених на те осіб припинити її;
- повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;
- втягнення неповнолітнього у правопорушення;
- вчинення правопорушення групою осіб;
- вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;
- вчинення правопорушення у стані сп'яніння.
Що стосується такої обставини, як вчинення правопорушення в стані сп'яніння, то законодавець надав право органу адміністративної юрисдикції не визнавати цю обставину як обтяжуючу залежно від характеру адміністративного проступку.
Законодавець передбачає порядок накладення стягнень при вчиненні кількох адміністративних проступків. У ст. 36 КпАП передбачено, що в разі вчинення однією особою двох і більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожний проступок окремо.
З цього правила зроблено винятки. Якщо особа вчинила кілька адміністративних проступків, справи про які одночасно розглядають ся одним і тим же органом або посадовою особою, стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше двох місяців після його вчинення, а при правопорушенні, що триває, - два місяці з дня його виявлення. У разі відмови в порушенні кримінальної справи чи закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного проступку адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.
Стаття 39 КпАП також передбачає строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Цей строк дорівнює одному року, якщо особа протягом цього року не вчинила нового адміністративного проступку.
|
