Конституційні основи правового статусу людини і громадянина в Швейцарії

   У основі правового статусу громадянина лежить швейцарське громадянство. Право регулювати набуття прав фомадянства в силу походження, шлюбу й усиновлення, а також утрату швейцарського громадянства і його відновлення належить Федеральної Конституції (статті 37, 38) і закону про громадянство 1952 р. (із наступними змінами). Цей інститут традиційно включає три види громадянства: громадянство міста або комуни, фомадянство кантону і громадянство Швейцарії. Відповідно до законодавства розрізняється набуття фомадянства за законом і шляхом адміністративного рішення, тобто шляхом натуралізації. Набуття громадянства за законом включає набуття його за народженням та у результаті взяття шлюбу. За загальним правилом, дитина, що народилася від матері або батька - швейцарських громадян, автоматично набуває таке саме фомадянство — тобто діє принцип крові. Позашлюбна дитина іноземки стає швейцарським фомадянином, якщо його батько є таким і матір бере з ним шлюб, а також, якщо батьки дитини в шлюбі не перебувають, але дитина одержує прізвище батька - фомадянина країни і виховується, залишаючись під його батьківською владою. Іноземка набуває фомадянства в результаті шлюбу зі швейцарцем. Кожний громадянин міста, комуни одночасно є громадянином кантону і фомадянином Швейцарії.
   Набуття громадянства за натуралізацією залежить головним чином від часу проживання у Швейцарії (12 років). Удвічі зараховується час, прожитий іноземцями у Швейцарії до 10-річного віку. Швейцарське громадянство втрачається: або в результаті відмови від нього, або в результаті шлюбу швейцарської громадянки з іноземцем, якщо вона заявляє про відмову від швейцарського громадянства; якщо громадянин народився за кордоном, має інше громадянство і до досягнення 22 років не заявив про бажання залишитися громадянином Швейцарії. Аналогом поняття “громадяни”, застосовуваним у конституціях інших країн, є вислів “усі швейцарці і швейцарки”, використовуване в багатьох статтях Конституції (статті 24, 25, 40, 97, 136 тощо).
   Перший відділ другого розділу Федеральної Конституції називається “Основні права”. У статтях 7 і 8 закріплені фундаментальні принципи правового статусу особистості: повага і захист людської гідності й принцип рівноправності як неприпустимість дискримінації на підставах походження, раси, статі, віку, мови, соціального стану, способу життя, своїх релігійних, філософських або політичних переконань або внаслідок фізичних, розумових та психічних вад.
   Усю систему конституційних прав і свобод можна розділити на наступні види: 1) цивільні (особисті) права і свободи. У числі таких є право на життя, гарантоване забороною страти; право на особисту свободу і недоторканність; свобода пересування і поселення; право на недоторканність приватного життя; недоторканність житла і кореспонденції; свобода совісті й віросповідання, переконань й інформації; свобода користування мовою; право на одруження й утворення сім'ї (статті 10, 13, 14, 15, 16, 18, 25); 2) політичні права і свободи. Сюди належать свобода асоціацій і зборів; право петиції; право на участь у виборах і референдумах; свобода народної ініціативи (статті 22, 23, 136, 141); 3) економічні, соціальні і культурні права і свободи. До їхнього числа належать право власності; економічна свобода; свобода вибору професії й економічної діяльності; право на трудові суперечки, страйки і локаут. (Законом може бути заборонене використання страйку для деяких категорій осіб — ст. 28); право на охорону здоров'я; право на соціальне страхування; свобода наукової і творчої діяльності; право на безкоштовну базову освіту тощо (статті 12, 19,20,21,26,27,28,41).
   Конституція закріпила систему гарантій, що забезпечують реалізацію прав і свобод. До цієї системи включаються організаційно-правові й матеріальні гарантії. До числа організаційно-правових гарантій належать заборона свавілля і беззаконня з боку органів і посадових осіб держави; сформульований в ст. 35 обов'язок кожної особи, що виконує публічні функції, дотримуватися основних прав і сприяти їхній реалізації. У ст. 29 закріплені гарантії загального характеру, що стосуються процедури: розгляд будь-якої справи в рамках адміністративної або судової процедури безперешкодно в розумний термін; право кожної особи на юридичну допомогу, у тому числі й на безкоштовну для кожної особи, “яка не має достатньо коштів”. Крім того, особа має право “на безкоштовну допомогу адвоката в тій мірі, у який того вимагає захист його права”; право громадянина на оскарження в суді будь-якої затримки, арешту або взяття під варту (ст. 31); презумпція невинуватості; право на оскарження вироку до вищестоящої судової інстанції (ст. 32).
   До матеріальних гарантій прав людини варто віднести, насамперед, те, що в Конституції виділена спеціальна глава “Соціальні цілі”. Норми цієї глави закріплюють зобов'язання держави і кантонів із забезпечення таких соціальних прав і свобод особи: право на охорону здоров'я, захист сім'ї, підтримку дітей, право на працю, базову освіту, що виступають і як право і як його гарантія. У ст. 119 закріплена гарантія від зловживань при зачатті з медичною допомогою і від генної інженерії. “Будь-яка форма клонування і будь-яке втручання в генотипи гамет” (статеві клітини організму) і людських ембріонів забороняються”. Матеріальні гарантії прав людини містяться в багатьох розділах і главах Конституції Швейцарії. Наприклад, розділ 3, глава 1, відділ 4 — “Навколишнє середовище і планування території”. У статтях 73, 78-80, 84 сформульовані положення, пов'язані з охороною навколишнього середовища.